Золота рибина (узбецька казка)

***

Золота рибина (узбецька казка)Колись – це було за давніх часів – падишахові з міста Лочин наснилася золота рибина. Уранці він скликав своїх візирів і звелів:

– Якщо не добудете мені золотої рибини, я вас усіх розжену!

Візири заметушилися, мов несповна розуму, всі до одного поприбігали до моря, позакидали вудки й рибальські мережі, але золота рибина ніяк не ловилася.

Тим часом звістку про падишахів наказ почули міські рибалки – батько й син. Старий зрадів з тої чутки, подумавши: «От якби це мені попалася золота рибина!» Щойно він так подумав, а в його мережу й справді запливла золота рибина. Зрадів старий, мало розуму не стратив.

– Синку,– каже,– постережи рибину, а я побіжу до падишаха, спитаю, що з нею робити.

А тим часом золота рибина стала благати юнака:

– Не віддавай мене падишахові, юначе, він мене погубить.

Зглянувся юнак над гарною рибиною і випустив її в море.

Незабаром прискакав падишах.

– Де золота рибина?

– Вона була така гарна, володарю, що я зглянувся над нею і випустив її в море,– відказав молодий рибалка.

Падишах розлютився, аж ногами затупотів. А сторожа вмить схопила молодого рибалку й скрутила йому руки.

– Киньте його самого в море, рибі на обід, – звелів падишах.

Кинули юнака в море, хвилі підхопили його й понесли далеко-далеко. А старий самітний батько плакав з розпачу на березі...

Грали хвилі на морі, бурхали знавісніло...

Молодий рибалка розплющив очі й побачив себе на якомусь острові. Поряд з ним стояв ставний джигіт, очевидно, його рятівник.

– Доброго здоров’я, приятелю,– привітав джигіт юнака. Рибалка дивився на нього і очам своїм не вірив: джигіт був такий схожий на нього самого, Лі одна половина яблука на другу.

Обнялися вони сердечно, і так почалося їхнє приятелювання. Якийсь час друзі ще гомоніли, а потім розпрощались і розійшлися хто куди.

Відійшовши трохи од берега, молодий рибалка опинився у величезному саду. Блукаючи там, він зненацька набрів на кидика – маленького чоловічка що був власник острова, злий дух Алвасти.

– Добридень! – привітався до нього рибалка.

– Якби ти не привітався до мене, я б тебе живого проковтнув,– мовив Алвасти, вовком поглядаючи на рибалку. А тоді схопив його за руку і потяг до темного льоху.

– Ось на, їж, що тобі до смаку!

Рибалка був страшенно голодний. Але спершу спитав:

– А чим я маю віддячити за твою люб’язність?

– Попрацюєш годину на мене,– відказав Алвасти.

Добре під’ївши, рибалка закинув на плече міцну мотузку й торбу, що їх дав йому Алвасти, і вони пішли до старого колодязя.

– Підпережись одним кінцем цієї вірьовки,– загадав Алвасти,– полізеш у колодязь.

Рибалка так і зробив. На дні колодязя, виявляється, була багата скарбниця. Алвасти звелів накидати повну торбу коштовного каміння і прив’язати її до мотузки. Витягнувши торбу, Алвасти завалив отвір колодязя величезною брилою.

– Гей, приятелю! – гукнув рибалка.– Кинь мені мотузку, щоб я вибрався звідси!

Але той і вухом не повів.

Збагнувши, що лихий кидик не прийде на поміч, рибалка став обдивлятися підземну скарбницю. Погляд його раз у раз натрапляв на людські кістки, очевидно, то були рештки безталанних людей, обдурених злим духом.

Минуло п’ять днів. Спродавши коштовне каміння, Алвасти повернувся додому і побачив джигіта, що сидів на березі моря.

– Добридень! – привітався джигіт.

– Якби ти не привітався до мене, я б тебе живого проковтнув,– відповів Алвасти,– Ходи зі мною!

І завів молодика до того самого похмурого льоху.

– Прошу, їж досхочу!

– Але ви мені наперед скажіть, чим я маю віддячити вам? – спитався джигіт.

– Дрібниця. Попрацюєш яку годину.

Молодик не тільки добре наївся, а ще й за пазуху понабирав усілякого харчу. А тоді пішли вони з Алвасти до колодязя. Підперезавшися мотузком, джигіт спустився на дно колодязя і розшукав там молодого рибалку, що лежав уже непритомний від голоду й задухи.

– Уставай, це я прийшов,– мовив він приятелеві.

Джигіт напоїв рибалку й’ нагодував, тоді заліз у торбу, скулився і гукнув нагору:

– Тягніть!

Золота рибина (узбецька казка)Алвасти витягнув торбу й завдав собі на плечі. В одну мить джигіт розітнув торбу ножем, виліз і запхнув у неї самого лиходія. Потім джигіт витяг з колодязя свого приятеля рибалку, а туди вкинули Алвасти та й пішли собі. Незабаром зустріли пастуха, і той сказав їм:

– У нашого шаха велике горе. Його донька-одиначка славиться на весь світ своєю вродою, але німа від народження. Шах оповістив: хто вилікує її від недуги, за того він оддасть свою кохану доньку. Скільки вже закоханих у шахівну полишило свої голови під палацом, а бідолашна дівчина й досі мовчить.

Почувши про це, приятелі подалися до міста. Молодий рибалка подарував шахові коштовне каміння і сказав, що хоче спробувати вилікувати його доньку. Шах дав згоду. Коли приятелі стали на порозі палацу, поперед рибалки вийшов його приятель і сказав:

– Дозволь, спершу я спробую удачі. Якщо мені поталанить і шахівна забалакає, я вже з того самого буду щасливий, бо одружуватися я ще не збираюся. А подарунки ми з тобою чесно поділимо.

Рибалка погодився, і його приятель переступив поріг палацу.

– Не заходь сюди, загинеш,– зупиняли його служниці шахівни Але джигіт не зважив на застереження і за одну мить уже стояв проти красуні.

– Добридень, дружино мого старшого брата! – гукнув він. - Що? – скрикнула обурена шахівна. То було перше слово, вимовлене нею в житті.

– Я прийшов, щоб забрати тебе з собою.

Шахівна тремтіла й звивалася від люті, але більше жодного слова не вимовила.

– Кажи, що ти згодна! – крикнув джигіт погрозливо. Шахівна мовчала. Тоді джигіт вихопив з піхов шаблю й кинувся до красуні. Перестрашена шахівна закричала і впала додолу, а з розкритих уст її виповзла двоголова біла гадюка. Джигіт наступив на неї чоботом.

- Згодна! – вимовила щаслива шахівна й подала джигітові перстень.

Пішов джигіт до свого приятеля, розповів усе, як було, і виправив його з перснем до шаха.

За кілька днів після гучного весілля обидва приятелі і шахівна гуляли на березі моря.

Раптом друг рибалки сказав:

– Тепер уже час нам розпрощатися. Якщо колись опинишся в скруті, приходь сюди і гукни мене. Щасти тобі!

Обнялися міцно приятелі, а тоді джигіт ступив до води, обернувся на золоту рибину й пірнув у хвилі.

Аж тепер молодий рибалка збагнув, що його приятель і доброчинець був тою самою золотою рибиною, яку він колись випустив на волю.

– Щасти й тобі! – гукнув він, вдивляючись у хвилі.

Не довго жили молоді в шахському палаці. Надто вже тужив молодий рибалка за батьком та за рідним краєм. Сказав він якось про це своїй дружині, й та відповіла:

– Я на все згодна, тільки б ти був щасливий. Та хіба ми здолаємо перепливти море, що відділяє нас від твоєї країни? Наші люди не вміють будувати великих кораблів.

– Дарма,– зрадів молодий рибалка.– Мій приятель допоможе нам.

Пішов він до берега, гукнув вірного приятеля й розповів про свою скруту.

– Не журися,– відповів той.– Увечері приходь з дружиною до берега. Тут на тебе чекатиме величезна рибина. Вона розкриє свою пащу, а ви сміливо заходьте всередину. Вранці будете вдома.

Так усе воно й було, (лрашно було дивитися на ту рибину. Шахівна тремтіла від жаху, але рибалка заспокоїв її, підняв на руки й разом з нею зайшов у роззявлену пащу. Всередині було тихо й тепло. Рибина стулила рота й попливла, а молоді невдовзі поснули.

Уранці їх розбудили ясні промені сонця. Рибина лежала біля самого берега з роззявленою пащею. То був рибалчин рідний берег. Виступили молоді з пащі, кивнули рибині на прощання й подалися додому.

Зрадів старий батько, побачивши свого сина живого та дужого, а поряд з ним дружину-красуню.

– Щасти вам дожити до старості разом і в злагоді,– привітав він молодих, як годиться.

І прожили вони довге життя.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)