Сім братів Симеонів (Брати Ґрімм)

***

Сім братів Симеонів (Брати Ґрімм) Колись давно жили собі дід і баба. Помер старий, залишивши після себе семеро синів – семеро Симеонів, мов дві краплі води схожих один на одного. Кожного рану можна було побачити, як працюють семеро орачів.

І ось одного дня проїжджав дорогою побіля поля цар, здалека примітив, що людей у полі, як на панщині. Здивувався цар, адже напевно знав, що панських земель там немає, і звелів своєму слузі дізнатися, що то за орачі. Привітався слуга і питає:

– Звідки ви? Чиї ви?

А Симеони йому відповідають:

– Нас мати породила семеро Симеонів, щоб було кому землю пращурів наших обробляти.

Переказав слуга їхні слова цареві. Здивувався цар – якісь химерні орачі. І знову послав слугу до братів-орачів, велів запросити хлопців до його палацу.

От прийшли вони всі семеро до палат білокам'яних, цареві кланяються.

– Розказуйте, – щонайперше звелів цар, – що ви робити вмієте, хто з вас до чого вдатний?

– Я, – почав старший, – на ваших очах стовп залізний викую такий заввишки, як дві ялини, коли їх поставити одна на одну.

– А я, – сказав другий, – заб'ю його в землю.

– А я, – підхопив третій, – залізу на нього і все побачу, що у світі діється.

– А я, – сказав четвертий, – збудую такий корабель, який і по морю, і по суходолу однаково добре ходитиме.

– А я, – не відставав п'ятий, – з різними країнами торгувати різним крамом можу.

– А я, – здивував царя шостий, – з кораблем, екіпажем і крамом у море пірну, як завгодно довго під водою пропливу і випірну, де скажете.

– А я – викрадач, – закінчив сьомий, – усе дістану, на що тільки оком накинете.

Покартав цар останнього Симеона:

– He гідне поваги твоє ремесло в моїй державі, даю тобі три дні, щоб покинув ці місця; решту шістьох беру до себе на службу.

Засмутився сьомий Симеон, але коли монарх вирішив, то марна річ сперечатися з ним.

А той цар уже давно був закохався в одну принцесу із заморського королівства. Тож царські радники й заступилися за сьомого Симеона: мовляв, саме й потрібний викрадач, щоб ту принцесу викрасти. Передумав тоді цар проганяти від себе Симеона. А назавтра скликав усіх своїх підданих подивитися, як Симеони свою майстерність показуватимуть.

От перший Симеон у всіх на очах викував залізного стовпа заввишки, як дві ялини, коли їх поставити одна на одну. Велів цар місцевим силачам того стовпа у землю ввігнати, але то була робота понад їхні сили. Тоді наказав цар другому Симеону забити той стовп у землю. Хлопець увігнав і оком не змигнув.

Дочекався своєї черги третій Симеон, заліз по стовпу на самий верх та ну обдивлятися навсібіч, заморську принцесу визираючи – насилу побачив. Сидить край стрілкуватого вікна красуня: обличчя в неї біле, як сніг, на круглих щоках рум'янець, а шкіра така ніжна, така прозора, що видно, як кров під нею струмує.

– Побачив? – запитує цар.

– Атож.

– То спускайся негайно і щоб добули мені принцесу за всяку ціну!

Зійшли всі семеро Симеонів на корабель, що його четвертий брат збудував, завантажили його крамом різним та й знялися з якоря.

Чи довго, чи недовго вони пливли, але пристали нарешті до незнайомого берега.

А сьомий Симеон узяв із собою вченого кота, та такого спритного, що вмів і речі подавати, і через скакалку стрибати і ще різні штуки виробляти.

Висів сьомий Симеон із тим дивним товаришем своїм на берег – островом прогулятися, а братам велів на палубі чекати, коли вони з котом повернуться.

У місті став він під стрілкуватими вікнами принцеси та й ну з котом ученим гратися. Як побачила принцеса дивну тварину, зараз послала свою рабиню довідатися, чи не продається звір. Вислухав Симеон рабиню і відповідає:

– Котові моєму вченому ціни немає, але, якщо він комусь дуже сподобався, я готовий його подарувати.

Минуло менш як півгодини, а Симеон уже увійшов зі своїм подарунком просто до покою принцеси. А за свого чудового кота він попросив зовсім мало, сказати б, майже нічого – лише щоб дозволили йому три дні й три ночі в королівському палаці погостювати.

Так і залишився Симеон на ніч у палаці, нібито для того, щоб навчити принцесу поводитися зі звіром дивовижним… На третій день подякував Симеон принцесі за гостинність і запросив до себе на корабель – подивитися на інших дивних тварин з усього світу. Попросила вона свого батька-короля, щоб відпустив її на вечір із палацу, та й пішла на причал, а з нею, звісно, й годувальниці її, рабині пішли, як і належить принцесі. А сьомий Симеон вже й тут: умовляє її, щоб залишила на березі свій почет, а сама сходила хутчіш на корабель:

– Знаєш, скільки на облавку в нас звірів невиданих, дивовижних: вибери собі серед них будь-якого, чого твоя душа забажає – подарую! Але не з моїми грішми робити такі подарунки кожній твоїй рабині та годувальниці.

Погодилась принцеса, лишила свій почет на причалі, а сама на палубу ступила. Зараз на кораблі вітрила підняли, і поплив він морем синім. Марно чекав король, коли повернеться додому його донька-принцеса. Аж від рабинь та годувальниць дізнався, що сталося. Спорядив він хутко королівський корабель і сам на ньому погнався за викрадачами.

Поспішає розгніваний батько-король на своєму кораблі, вже майже наздогнав судно братів Симеонів, аж шостий Симеон занурив його разом з командою і крамом під воду і не випірнав, поки не доплив так до рідного берега. Тож довелося королю ні з чим повертатися.

А сім Симеонів з красунею принцесою повернулися з далеких мандрів, а біля пристані їх уже цар зустрічає, а з ним і всі його піддані – вітають радо дорогих гостей. Зійшли брати на берег, цар побачив свою принцесу і того ж дня з нею повінчався, а сімох Симеонів по-царськи нагородив і додому відпустив.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)