Жив колись король; був він хворий, і ніхто вже не вірив, що він зможе колись одужати. А було у короля три сини, ось засмутилися вони через ту хворобу, зійшли вниз у королівський сад і заплакали. Але зустрівся їм у саду якийсь старий, став про їхнє лихо питати. Вони йому кажуть, що батько у них дуже хворий, мабуть, помре, а допомогти йому ніяк неможливо. А старий і каже:
– Я знаю один засіб – це жива вода; якщо хто тієї води нап’ється, то знов одужає; але воду цю знайти нелегко.
Старший син і каже:
– Уже я цю воду знайду,
Пішов він до хворого короля, почав його просити, щоб той відпустив його на пошуки живої води, яка тільки й може його вилікувати.
– Ні, – сказав король, – це занадто небезпечно, вже краще мені померти.
А син довго його просив, і нарешті король погодився. А принц подумав в душі: «Принесу я ту воду, стану у батька найулюбленішим сином і успадкую королівство».
І він рушив у дорогу; проїхав він деякий час, дивиться – стоїть на дорозі карлик. Карлик кликнув його і каже:
– Куди це ти так поспішаєш?
– Дурний малий, – гордо відповідає принц, – тобі про це знати не треба, – і поскакав далі.
Розлютився маленький чоловічок і побажав йому лиха. Потрапив принц у гірську розщілину, і чим далі він їхав, тим усе більше сходилися гори, і нарешті дорога стала така вузька, що далі не можна було зрушити з місця; неможливо було і коня повернути або встати з сідла; і ось опинився принц замкненим у скелях. Довгий час прочекав його хворий король, але він усе не повертався.
Каже тоді середній син:
– Батьку, дозвольте мені вирушити на пошуки живої води.
А сам про себе подумав: «Якщо брат помер, то королівство отримаю я».
Король спочатку теж не хотів його відпускати, але нарешті погодився. Поїхав принц тим же шляхом, що і його брат, і теж зустрів карлика, який його зупинив і спитав, куди це він так поспішає.
– Ех, ти, малий, – сказав принц, – про те знати тобі не треба, – і поскакав далі, навіть не озирнувшись.
Але карлик його зачарував, і принц теж потрапив, як і його брат, у гірську розщілину і не міг рухатися ні назад, ні вперед. Так-то воно трапляється з пихатими людьми!
Не повернувся назад і середній син, і захотів тоді йти на пошуки живої води молодший син, і довелося королю врешті-решт його відпустити.
Зустрів і менший син карлика, і той питає його теж, куди це він так поспішає. Принц зупинив коня, поговорив з карликом, відповів йому на питання і сказав:
– Я шукаю живу воду – батько мій лежить при смерті.
– А ти знаєш, де знайти її?
– Ні, – відповів принц, – не знаю.
– Тому, що ти поводиш себе як слід і не хизуєшся, як твої пихаті брати, я вкажу тобі дорогу, як до живої води дістатися. Ця вода тече з джерела у дворі зачарованого замку. Але ти туди дістатися не зможеш, якщо я не дам тобі залізного прутика і двох маленьких пряників. Ти постукай тим прутиком тричі в залізні ворота замку, і вони тоді розчиняться; лежать там на дворі два леви, вони розкриють пащі, але якщо ти кинеш кожному з них по прянику, вони будуть мовчати; але ти не барися, візьми собі живої води, доки не проб’є північ, а інакше ворота зачиняться і ти опинишся там зачиненим.
Подякував йому принц, узяв прутик і пряники і вирушив з тим у дорогу. Коли він прибув туди, все було, як сказав йому карлик. Ворота розчинилися після третього удару прутиком, і коли він задобрив левів хлібом, він проник у замок і увійшов у велику прекрасну залу; а сиділи в тій залі зачаровані птахи. Познімав він у них з пальців кільця; і лежали тут меч та хліб, і він узяв їх із собою. Потім зайшов він у кімнату, і стояла там прекрасна дівчина. Побачивши його, вона зраділа, поцілувала його і сказала, що він її звільнив від
злих чарів і може тепер отримати все її королівство; а якщо він повернеться через рік назад, то вони відсвяткують з ним весілля. Потім вона сказала йому, де джерело з живою водою, але що повинен він поспішати і взяти з нього води, перш ніж проб’є північ. Пішов принц далі, зайшов, нарешті, у кімнату, де стояло красиве, тільки що постелене ліжко; а був він втомлений і захотілося йому трохи відпочити. Він ліг та й заснув; а коли прокинувся, пробило без чверті дванадцять. Він ускочив у жаху, побіг до джерела, зачерпнув воду в кубок, що стояв там, і поспішив скоріше геть. Тільки він вийшов за ворота, як пробило дванадцять, і ворота зачинилися так сильно, що відірвали йому шматок п’ятки.
Але йому було радісно та весело, що дістав він живої води, і він вирушив додому. Довелося йому проходити знов повз карлика. Побачив карлик меч та хліб і каже:
– Ти здобув для себе велике благо: цим мечем ти можеш розбити ціле військо, а цього хліба тобі вистачить на все життя.
Не захотів принц додому повертатися без своїх братів і каже:
– Милий карлику, чи не можеш ти мені сказати, де знаходяться мої брати? Вони вирушили за живою водою і назад досі не повернулися.
– Вони сидять зачинені між двома горами, – сказав карлик, – я там їх зачарував через те, що були вони такі пихаті.
Став принц просити карлика і просив його доти, доки той їх не випустив. Але карлик його попередив:
– Ти їх стережися, у них зле серце.
З’явилися його брати, він зрадів їм і розповів, що з ним було, – як знайшов він живу воду, що взяв її цілий кубок і звільнив прекрасну принцесу; що буде вона його чекати цілий рік, а потім вони відсвяткують весілля і він отримає велике королівство. Потім поїхали вони разом і потрапили в таку країну, де були війна та голод, і король тієї країни гадав, що йому доведеться загинути, така була велика небезпека. Тоді прийшов до того короля принц, дав йому хліба, і король нагодував цим хлібом усе своє королівство; дав йому принц меч, – він розгромив ним військо ворогів і міг відтоді жити в мирі та спокої. Узяв принц назад свій хліб та меч, і троє братів рушили далі. Але довелося їм побувати ще в двох країнах, де панували війна та голод; і принц давав королям кожного разу свій хліб і меч, – і так він врятував три країни. Потім сіли брати на корабель і попливли по морю.
Дорогою старші брати кажуть один одному:
– Адже менший брат знайшов живу воду, а не ми; батько віддасть йому за це все королівство, а воно по праву належить нам, він відбере у нас наше щастя.
І вони вирішили йому помститися і домовились між собою молодшого брата зрадити. Вони вибрали час, коли він міцно спав, вилили живу воду із кубка, забрали її собі, а йому у кубок налили гіркої морської води.
Повернулися вони додому, і приніс молодший син хворому королю свій кубок, щоб той випив із нього і став би здоровим. Але тільки відпив батько трохи гіркої морської води, розхворівся ще більше. Став він на хворобу жалітися; тоді з’явилися до нього старші сини, почали молодшого звинувачувати, немов хотів він батька отруїти; принесли йому справжньої живої води і подали йому напитися. Тільки він відпив тієї води, як відчув, що хвороба у нього минула і став він сильним та здоровим, яким був у молоді роки.
Прийшли старші брати до молодшого, стали над ним кепкувати і кажуть:
– Хоча ти живу воду і знайшов і вже як старався, а винагороду за це отримаємо ми. Треба було тобі розумнішим бути і дивитися уважно; ми її у тебе забрали, коли ти заснув на кораблі, а через рік один із нас візьме собі прекрасну королівну. Ну дивись, стережися, нас не викажи; адже батько тобі не вірить. І якщо ти скажеш хоча б слово, поплатишся життям, а будеш мовчати, то ми тебе помилуємо.
Розлютився старий король на молодшого сина: він повірив, що той хотів його вбити. І наказав він зібрати придворних, щоб його засудити, і було вирішено його таємно пристрелити. Виїхав принц на полювання, нічого не підозрюючи поганого, і вирушив з ним разом королівський єгер. Вони опинилися в лісі зовсім самі, вигляд у єгеря був такий сумний, і ось каже йому принц:
– Що з тобою, милий мій єгерю?
А єгер відповідає:
– Про це сказати я не можу, а все повинен.
А принц каже:
– А ти все мені скажи, я тебе прошу.
– Ах, – відповів єгер, – я вас повинен убити, мені наказав це король.
Перелякався принц і каже:
– Милий єгер, залиш мене живим; я дам тобі своє королівське вбрання, а ти дай мені своє просте.
– Я це із задоволенням зроблю, – сказав єгер, – все одно я стріляти б у вас не зміг.
І вони помінялися вбранням. Повернувся єгер додому, а принц попрямував далі. Через деякий час прибуло до старого короля для молодшого сина три візки золота й дорогоцінних каменів; а були вони надіслані трьома королями, що розбили своїх ворогів мечем принца і нагодували свої королівства його хлібом. Подумав старий король: «Невже мій син ні в чому не винний?» – і сказав своїм слугам:
– Якщо б син мій залишився серед живих! Як я жалкую, що наказав його вбити.
– Він ще живий, – сказав єгер, – я не міг пересилити свого серця і виконати ваш наказ, – і він розповів королю все, як було.
Немов камінь звалився з серця короля, і він наказав сповістити по всьому королівству, що син його може повернутися назад і буде їм ласкаво прийнятий.
Королівна наказала прокласти перед своїм замком дорогу, та щоб була вона вся золота,
блискуча, і наказала своїм людям, що хто по дорозі тій буде скакати прямо до неї, той і є її справжній наречений, і його повинні пропустити, а хто буде їхати кружною дорогою, той не справжній наречений, і щоб вони його не впускали.
Ось підійшов час, і старший брат подумав, що треба поспішати до королівни й удати себе за її рятівника, і тоді він візьме її собі в дружини і отримає королівство на додачу. Він виїхав і, наближаючись до замку, побачив прекрасну золоту дорогу і подумав: «Як жаль скакати по такій дорозі», і він звернув з неї і поїхав правою стороною по узбіччю. Він під’їхав до воріт, але люди сказали йому, що він несправжній наречений і нехай, мовляв, іде собі звідси. Невдовзі після того зібрався в дорогу другий принц; він під’їхав до золотої дороги, і тільки ступив кінь на неї копитом, принц подумав: «Жаль таку дорогу збивати», і звернув, поїхав по лівій стороні, по узбіччю. Під’їхав він до воріт, але люди сказали, що він несправжній наречений, нехай, мовляв, собі їде звідси. Якраз минув рік, і зібрався виїхати з лісу до своєї коханої менший брат, щоб разом із нею розвіяти своє лихо. Зібрався він у дорогу і все думав тільки про королівну, і так хотілося йому бути скоріше з нею, що він не помітив зовсім тієї золотої дороги. Поскакав його кінь прямо посередині; ось він під’їхав до воріт, розчинилися ворота, і радісно зустріла його королівна і сказала, що він – її рятівник і всьому королівству хазяїн; і відсвяткували вони весілля у великій радості та веселощах. Коли весільне свято закінчилося, вона сказала йому, що його батько запрошує його до себе та прощає. Він поїхав до батька і розповів йому все – як обманули його брати і як довелося йому при цьому мовчати. Старий король хотів їх стратити, але вони сіли на корабель і попливли за море і відтоді так назад і не повернулися.