Давним-давно жили чоловік і жінка. У них не було дітей, і вони благали бога, щоб він послав їм дитя. Довго вони просили, і нарешті бог послав цьому подружжю дівчинку, але сказав, що коли дівчинці сповниться вісім років, вона помре.
– Чоловіче,– мовила дружина,– що ж нам робити?
– Люба моя, давай замкнемо її в скриню, покладемо туди їжу, посаг та й пустимо на море.
Так вони й зробили: кинули скриню в море, приказуючи:
– Прощай, наша доню, нехай сонце буде твоїм другом!
Зненацька здійнявся північний вітер, хвилі схопили скриню і понесли у відкрите море.
Пройшло багато днів, поки скриня прибилася до острова. Тут жило Сонце зі своїми сестрами. Сонце встало, щоб освітити весь світ, коли бачить – на березі скриня. Воно й каже сестрам:
– Подивіться, що там у скрині. Коли сукні – забирайте собі, коли ні, то все віддасте мені.
Сказавши так, Сонце пішло по світові.
Прийшли дівчата на берег, витягли скриню з води, відкрили її. Що ж вони побачили! Красиву дівчину. Вони перелякалися і заходились верещати. А потім питають:
– Скажи нам, ти людина?
– Людина, тільки мене замкнули в скриню і кинули в море, я так і не знаю, за що.
– Вилазь звідти,– умовляли дівчата,– ми тебе нагодуємо.
Вони допомогли дівчині вилізти із скрині і повели її в замок. Нагодували, а коли стемніло, сказали:
– Зараз ми тобі дещо порадимо, тільки ти не бійся.
– Кажіть, я не з лякливих.
– Тобі треба заховатися, бо скоро повернеться наш брат – Сонце. Він за день виголодався, то й тебе може з’їсти.
– Добре,– відповіла дівчина,– заховаюсь.
Невдовзі прийшло Сонце.
– Добрий вечір, сестри!
– Здоров був, брате!
– Дівчата, а що було у тій скрині?
– Ой, братику, спочатку повечеряй, а потім ми тобі все розкажемо.
Повечеряв брат і знову до сестер:
– А тепер кажіть!
– Братику, у скрині була дівчина! Ми її приведемо, тільки ти не їж її.
– Приведіть, я її не чіпатиму.
Привели сестри дівчину. Вона глянула на Сонце і враз закохалася.
Вранці, ледве Сонце пішло по світові, дівчина гукнула старшу сестру Сонця і каже:
– Я хотіла б стати вашою сестрою, видайте мене заміж за Сонце.
– Я згодна,– зраділа старша сестра,– коли Сонце повернеться і захоче вмитися, я скажу, що ти допоможеш йому.
– Хай буде по-твоєму,– погодилася дівчина.
Увечері Сонце повернулося додому. Старша сестра каже:
– Брате, ця дівчина хоче злити тобі на руки.
– Добре, хай зливає,– відповіло Сонце.
Прийшла дівчина з глеком, стала зливати, а Сонце стоїть – не миється, тільки дивиться на неї. А потім і каже старшій сестрі:
– Сестро, мені дуже подобається ця дівчина, я хочу з нею одружитися.
– Брате, і вона сказала, що полюбила тебе! – вихопилося у старшої сестри.
– Сьогодні,– мовило Сонце,– я не піду світити. Вижену на небо хмари, а само посиджу вдома.
Цього ж дня дівчина й Сонце побралися. їм зробили вінки з виноградної лози. Відгуляли бучне весілля. Зажили вони дружно. Однак скоро старша сестра стала ревнувати дівчину до Сонця й вирішила погубити її. Але Сонце розгадало злий намір і відтоді стало завжди брати дружину з собою світити світові.
Так вони живуть у щасті й мирі, а ми ще краще.