В одному королівстві жив-був багатий купець. Довго жив, добра наживав, у різних країнах бував і не знав, що таке біда. От одного дня узяв і повісив на своїй хаті дошку з написом: "Що таке біда?". Та, кажуть, не шукай лиха – само тебе знайде.
Проїжджав тією дорогою король, побачив дошку з написом і зайшов до купцевої хати:
– То ти не знаєш, що таке біда?
– Ні, не знаю. Я – купець.
Постояв король, подумав та й каже:
– Загадаю я тобі три загадки. Якщо відгадаєш їх – будеш жити, а не відгадаєш – голова тобі з плеч. Перша загадка: куди далі – в землю чи до неба? Друга: скільки зірок на небі? Третя: що я думаю?
Загадав король загадки, дав три дні строку на відгадування, сів у карету і поїхав. Не спить, не їсть купець, а журиться і не знає, що йому робити.
А на краю села стояв на посту солдат. Пішов купець до нього і розказав про свою біду. Вислухав солдат купця та й каже:
– Давай я переодягнуся в твою одежу, а ти постій замість мене на посту.
Згодився купець, став замість солдата на посту, а солдат переодягнувся і пішов до хати купця. От через деякий час приїжджає король і питає:
– Ну, відгадав мої загадки?
– Відгадав, – каже солдат.
– Куди далі: в землю чи до неба?
– В землю, – каже солдат, – бо коли на небі барабанять, то ми чуємо. А мій прадід як пішов у землю, то й досі нема.
– Добре, – каже король. – А другу загадку теж відгадав?
– Знаю, – каже солдат, і показав королеві торбу з піском. – У небі є стільки зірок, скільки піщинок у торбі.
– А ти правду кажеш? – питає король.
– Прошу, ваша величність, порахувати, якщо не вірите.
– Ну, добре, – каже король. – А тепер кажи, що я думаю.
– Ви думаєте, ваша величність, що я купець, а я є солдат.
З тих пір солдат став жити у купецькому домі, а купець, певно, й донині стоїть на посту.