Жив собі заможний купець із купчихою; торгував дорогими і знатними товарами і щороку їздив з ними по чужих державах.
Одного разу спорядив він корабель; став збиратися в дорогу і питає в дружини:
– Скажи, радосте моя, що тобі з чужих земель привезти на гостинець?
Відповіла купчиха:
– Я в тебе всім задоволена; всього в мене багато! А коли догодити й потішити хочеш, купи мені диво дивне, чудо небачене.
– Гаразд, коли знайду – куплю.
Поплив купець за тридев’ять земель, у тридесяте царство, пристав до великого, багатого міста, продав усі свої товари, а нові закупив, корабель навантажив; іде містом і думає: «Де б знайти диво дивне, чудо небачене?».
Трапився йому назустріч незнайомий дідок, питає його:
– Чого так задумався-зажурився, добрий молодцю?
– Як мені не журитися! – відповідає купець. – Шукаю я своїй дружині купити диво дивне, чудо небачене, та не знаю, де.
– Ех ти, давно б мені сказав! Ходімо зі мною; в мене є диво дивне, чудо небачене – гаразд, продам.
Пішли разом; дідок привів купця до свого дому і каже:
– Бачиш – он по двору в мене гусак ходить?
– Бачу!
– Та к дивись, що з ним буде… Агов, гусаче, ходи сюди!
Гусак прийшов до світлиці. Дідок узяв сковороду і знов наказує:
– Агов, гусаче, лягай на сковороду! Гусак ліг на сковороду; дідок поставив її в піч, засмажив гусака, витяг і поставив на стіл.
– Ну, купцю, добрий молодцю! Сідай, закусимо; тільки кісток під стіл не кидай, усі в одну купу збирай.
От вони за стіл сіли та удвох цілого гусака з’їли.
Дідок узяв обгризені кістки, загорнув у скатерть, кинув на долівку і мовив:
– Гусаче! Встань, стрепенися і йди надвір.
Гусак устав, стрепенувся і пішов надвір, наче й у печі не бував!
– Справді, господарю, в тебе диво дивне, чудо небачене! – сказав купець, став торгувати в нього гусака і виторгував за великі гроші. Узяв із собою гусака на корабель і поплив у свою землю.
Приїхав додому, привітався з дружиною, віддав їй гусака і розповів, що з тією птицею хоч щодня не куповану смаженину їж! Засмаж її – вона знову оживе!
Наступного дня купець пішов до крамниць, а до купчихи коханець прибіг. Такому гостю, другові сердечному, вона ой-як рада! Надумала пригостити його смаженим гусаком, висунулась у вікно і крикнула:
– Гусаче, ходи сюди!
Гусак прийшов до світлиці.
– Гусаче, лягай на сковороду!
Гусак не слухає, не йде на сковороду; купчиха розсердилась і вдарила його сковороднем – і тієї ж миті одним кінцем сковородень пристав до гусака, а іншим до купецької дружини, і так міцно пристав, що не відірвеш!
– Ой, милий мій, миленький, – закричала купчиха, – відірви мене від сковородня, певно, цей клятий гусак зачарований!
Коханець обхопив купчиху обома руками, хотів було від сковородня відірвати, та й сам пристав…
Гусак вибіг надвір, на вулицю і потяг їх до крамниць.
Побачили прикажчики, кинулись рознімати; тільки хто до них доторкнеться – так і пристане!
Збіглися люди на ту дивовижу подивитися, вийшов купець із крамниці, бачить – щось не благе: що за друзі в дружини з’явилися?
– Зізнавайся, – каже, – у всьому; а то навіки так – злипнувшись – залишишся!
Нічого не поробиш, зізналася купчиха; купець узяв тоді – розняв їх, коханцеві шию намилив, а дружину додому одвів та добряче провчив, примовляючи:
– Ось тобі диво дивне! Ось тобі чудо небачене!