Клич-батир (узбецька казка)

***

Клич-батир (узбецька казка)

Колись дуже давно жив неймовірної сили чоловік на ім’я Клич-Батир.

Дізнався він якось, що десь у світі живе вродлива дівчина Ак-Біляк, і рушив шукати ту красуню.

Дорогою трапився йому перехожий.

– Гей, друже, чи далеко ти вирядився? – спитав той.

– Та ось мандрую, шукаю красуню Ак-Біляк,– відказав Клич-Батир.– А ти хто такий і що тут робиш?

– Ткач я,– відповів перехожий.– Та ось прочув, ніби об’явився в нашій країні дужий чоловік на ім’я Клич-Батир. От я й шукаю його, хочу силою помірятися.

– Вважай, що тобі пощастило,– всміхнувся Клич-Батир.– Я його приятель. Може, спершу зі мною силою поміряєшся? Здолаєш мене, тоді і з самим Клич-Батиром поборешся.

– Що ж, коли так, поборемося з тобою! – погодився ткач.

Ухопилися вони один за одного й ну борюкатися. Підважив

Клич-Батир ткача та й жбурнув додолу.

– Молодець! Якщо ти такий дужий, що вже казати про твого приятеля! – підвівся ткач, уклонився Клич-Батирові.

А той дав ткачеві маленьку гарбузяну табакерку й сказав:

– Візьми, друже, цей наскавак і не забувай про мене. Доки буде в ньому насвай і не турбуйся, а коли раптом закапає з нього кров, біжи чимдуж до мене! Був я сам-один, а тепер нас двоє стало.

Розпрощався Клич-Батир із ткачем і рушив далі.

Не багато минуло часу, але й не мало. І зустрів Клич-Батир ще одного подорожнього, який був, виявляється, коваль.

– Куди це ти вирядився? – спитав коваль.

– Та ось мандрую, шукаю красуню Ак-Біляк,– відказав Клич-Батир.– А ти чого стримиш на цім шляху?

– Кажуть, ніби їде якийсь Клич-Батир, страшний силач. От я й чекаю на нього. Хочу поборотися з ним.

– Вважай, що тобі пощастило,– всміхнувся Клич-Батир.– Я його приятель. Якщо хочеш, побори спершу мене.

– Гаразд,– погодився коваль.

Ухопили вони один одного за поперек, поборюкалися трохи. Але довго опиратися коваль не міг, і Клич-Батир поклав його на спину. Коваль не тільки не образився, а й висловив бажання заприятелювати з переможцем. Клич-Батир і ковалеві дав такий самий наскавак.

– Доки буде в нім насвай, ні про що не турбуйся, а з’явиться кров, щодуху біжи до мене! Був я один, потім нас стало двоє, а тепер – троє!

Розпрощався Клич-Батир із ковалем і рушив далі.

Не знати, скільки він ще проїхав, аж бачить – іде проти нього ще якийсь подорожній. Цей був водонос.

Клич-батир (узбецька казка)

І його Клич-Батир поборов, дав такий самий наскавак і сказав ті самі слова, що ткачеві й ковалеві.

– Було нас троє, а з тобою стало четверо,– додав наостанку й рушив далі.

Їхав він, їхав і дістався степу, де чабан пас овечу отару.

– Чиї це вівці? – спитав Клич-Батир у чабана.

– Красуні Ак-Біляк,– відказав той.

– А де вона живе, красуня Ак-Біляк?

– Послухай, джигіте,– сказав чабан,– багато таких молодців, навіть шахських та ханських синів, приїздило до неї. А де вони тепер? Згубили себе нізащо! Поглянь, оно палац бовваніє. Усі його мури обтикані головами таких, як ти. Невже тобі й після цього кортітиме дістатися до красуні!

Поміркувавши хвилинку, Клич-Батир відказав:

– Я неодмінно здобуду Ак-Біляк. Але порадь, що для цього треба зробити?

– Заїдь на базар і купи повний мішок кишмишу. Ак-Біляк має коня, який над усе полюбляє кишмиш. Коли кінь бачить, що хтось скрадається в палац Ак-Біляк, він починає іржати. Красуня прокидається і стинає голову сміливцеві. А ти вчини хитріше. Прокопай під землею хід до стайні цього коня. Прикрийся рогожкою і чекай. А як споночіє і красуню Ак-Біляк зморить сон, вилізь і насип у ясла кишмишу. Поталанить тобі це зробити – вважай, що красуня Ак-Біляк твоя.

Клич-Батир так і зробив. Прокопав до стайні підземний хід, та, коли затуляв отвір рогожкою, кінь його побачив і заіржав. Тої ж миті красуня Ак-Біляк увійшла до стайні.

– Що сталося? Чого ти іржав? – спитала вона, погладила коневі гриву й подивилася навколо. Нічого не помітивши, красуня пішла до себе.

Але щойно Клич-Батир ворухнувся під рогожкою, кінь знову заіржав. І знов до стайні вбігла красуня. Обдивившись довкола, нічого не помітила та й напалася на коня:

– Чого ти іржеш, безсоромнику, спати мені не даєш!

Хльоснула двічі коня канчуком, пішла до себе й заснула.

Діждався Клич-Батир ночі, відсунув рогожку і висипав у ясла цілий мішок кишмишу.

Кінь забув про все на світі, а Клич-Батир нечутно увійшов до спальні. Бачить – красуня Ак-Біляк спить на постелі із сорока перин.

Клич-Батир спритно забив довкола постелі сорок кілочків і прив’язав до них сорок кісок Ак-Біляк. Красуня прокинулась і злякалася. Бачить – стоїть над нею юнак і дивиться на неї.

– Чого ти прийшов? – спитала Ак-Біляк.– Чого тобі треба від мене? Зараз я встану й зітну тобі голову. – Вона шарпнулася встати, але кіски, прив’язані до кілочків, не дали їй навіть ворухнутися. Засміялася красуня, похвалила Клич-Батира за метикованість і сказала:

– Ти переміг мене, джигіте!

Вони одружилися й стали жити разом.

Але слава про незвичайну вроду Ак-Біляк дійшла до падишаха на ім’я Карахан. Він закликав до себе стару бабцю, відому своїми підступними хитрощами, й пообіцяв:

– Привезеш красуню – насиплю тобі стільки золота, що й голови твоєї не видно буде з тої купи.

Умостилася стара хитрунка на віслюка й рушила в далеку дорогу. Незабаром дісталася до місця, де мав проїздити Клич- Батир з полювання.

Там вона розбила гострим каменем ноги своєму віслюку й стала голосно плакати та примовляти.

Клич-батир (узбецька казка)

Під’їхав Клич-Батир і спитав:

– Що тобі сталося, бабусю?

– Зглянься наді мною, синку,– голосила стара підступниця,– не покинь мене саму в пустелі, бо загину.

Пожалів Клич-Батир стару, всадовив її на коня позад себе й привіз додому. Красуні Ак-Біляк це дуже не сподобалося.

– Навіщо ви привезли цю бридку бабу? Вона нам життя загубить.

– Та хіба вона на таке здатна? – зареготав Клич-Батир.–

Нехай живе при нас. Буде тобі пособляти в усьому.

От і стала стара жити в них, поратися по господарству.

Одного разу вона спитала в Ак-Біляк:

– Донечко, а чи не знаєш ти, де в Клич-Батира душа захована? Я гадаю, тобі годилося б знати.

– А як його спитати про це?

– Увечері, коли Клич-Батир повернеться додому з полювання, ти не дивись на нього, то він і сам усе скаже,– захихотіла підступна баба.

Повернувся Клич-Батир з полювання, красуня сіла в кутку, набурмосилася й ні пари з вуст.

– Чого це ти така зажурена, серденько моє? Що сталося? – здивувався Клич-Батир.

– Ми вже стільки живемо разом, а я й досі багато чого не знаю про вас,– відмовила красуня Ак-Біляк.

– А про що ти хотіла б дізнатися?

– Ну, наприклад, де у вас душа захована?

Не хотів Клич-Батир розкривати своєї таємниці, але Ак-Біляк наполягала, і він сказав їй:

– Моя душа захована в моїй шаблі. Тому й звуть мене Клич-Батир. Без своєї шаблі я не можу й кроку ступити.

Молоденька була Ак-Біляк і нерозумна. Тому й переповіла слова Клич-Батира старій підступниці.

Зраділа лиходійка і сказала:

– Обдурив тебе чоловік. Якщо хочеш перевірити, візьми завтра в Клич-Батира його шаблю, коли він збиратиметься на полювання. Побачимо, що буде?

Уранці Ак-Біляк стала просити чоловіка залишити шаблю вдома.

Не хотів він засмучувати коханої дружини, віддав їй шаблю, а сам рушив на полювання.

Підступна баба одразу вкрала шаблю й кинула її в річку. Тої ж миті Клич-Батир упав з коня неживий. А бабця змайструвала зі скіпок коня, та ще й не звичайного, а чарівного. Крутни його за праве вухо – злетить під хмари, крутни за ліве – опиниться на землі. Побачивши того коня, Ак-Біляк зареготала:

– Що то за чудовисько? Кому потрібна ця дерев’яна потвора?

– Даремно ти таке кажеш на мого скакуна. Сідай ось на нього верхи, тільки позад мене, спробуємо, на що він здатний.

Щойно вони сіли, стара крутнула коня за праве вухо – і злетіли вони під хмари, крутнула за ліве – опинилися у палаці падишаха Карахана.

Уклонилася чаклунка Караханові й мовила:

Мій володарю, я виконала твоє бажання, привезла тобі красуню Ак-Біляк.

Падишах звелів насипати старій стільки золота, скільки вона сама здолає піднести, а тоді влаштував бенкет, що мав тривати сорок днів і сорок ночей...

Клич-батир (узбецька казка)

А тепер згадаймо про друзів Клич-Батира – ткача, коваля й водоноса. Усі троє водночас дістали з кишені свої табакерки й побачили, що з них точиться кров. В одну мить вони покинули все, що робили, й помчали до Клич-Батирової оселі.

Підбігли, а перед ними бурхає річка.

– Вибери воду з річки! – сказав ткач водоносові.

Той скоренько вибрав шкіряним відром воду, і вони побачили дно річки, а на дні – Клич-Батирову шаблю. Ткач дав її ковалеві й попрохав:

– Нагостри!

Коваль нагострив шаблю, і тої ж миті Клич-Батир зітхнув і підвівся на тому самому місці, де упав неживий. Побачивши, що немає коня, Клич-Батир подався додому пішки. Прийшов, а, замість красуні Ак-Біляк, зустрічають його ткач, коваль і водонос.

– Що сталося? – спитали вони в один голос.

– Біда на мене звалилася,– мовив він.– Клята баба вкрала в мене Ак-Біляк.

Ткач одразу пішов на розвідку до міста, де жив падишах Карахан.

Бачить – народ чимось збуджений, барабани гудуть, сурми сурмлять.

– Що тут у вас діється? – спитав ткач у воротаря.

– Як що? Весілля гуляємо,– відказав той.

– Яке весілля?

– Падишах бере красуню Ак-Біляк.

Побіг ткач до Клич-Батира й розповів, що вивідав.

Схопив Клич-Батир свою шаблю, скочив на коня і помчав до ворожого міста. Там безстрашно зайшов до палацу й викликав Карахана на двобій.

Переміг Клич-Батир Карахана й зітнув йому голову.

Володарем тієї країни Клич-Батир поставив ткача, а візирами призначив коваля й водоноса.

Сорок днів і сорок ночей святкували друзі перемогу, а тоді Клич-Батир узяв красуню Ак-Біляк до себе на коня й повернувся з нею додому.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)