Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Клич-батир (узбецька казка)

Казки про:
1231

Клич-батир (узбецька казка)Колись дуже давно жив неймовірної сили чоловік на ім’я Клич-Батир.

Дізнався він якось, що десь у світі живе вродлива дівчина Ак-Біляк, і рушив шукати ту красуню.

Дорогою трапився йому перехожий.

– Гей, друже, чи далеко ти вирядився? – спитав той.

– Та ось мандрую, шукаю красуню Ак-Біляк,– відказав Клич-Батир.– А ти хто такий і що тут робиш?

– Ткач я,– відповів перехожий.– Та ось прочув, ніби об’явився в нашій країні дужий чоловік на ім’я Клич-Батир. От я й шукаю його, хочу силою помірятися.

– Вважай, що тобі пощастило,– всміхнувся Клич-Батир.– Я його приятель. Може, спершу зі мною силою поміряєшся? Здолаєш мене, тоді і з самим Клич-Батиром поборешся.

– Що ж, коли так, поборемося з тобою! – погодився ткач.

Ухопилися вони один за одного й ну борюкатися. Підважив

Клич-Батир ткача та й жбурнув додолу.

– Молодець! Якщо ти такий дужий, що вже казати про твого приятеля! – підвівся ткач, уклонився Клич-Батирові.

А той дав ткачеві маленьку гарбузяну табакерку й сказав:

– Візьми, друже, цей наскавак і не забувай про мене. Доки буде в ньому насвай і не турбуйся, а коли раптом закапає з нього кров, біжи чимдуж до мене! Був я сам-один, а тепер нас двоє стало.

Розпрощався Клич-Батир із ткачем і рушив далі.

Не багато минуло часу, але й не мало. І зустрів Клич-Батир ще одного подорожнього, який був, виявляється, коваль.

– Куди це ти вирядився? – спитав коваль.

– Та ось мандрую, шукаю красуню Ак-Біляк,– відказав Клич-Батир.– А ти чого стримиш на цім шляху?

– Кажуть, ніби їде якийсь Клич-Батир, страшний силач. От я й чекаю на нього. Хочу поборотися з ним.

– Вважай, що тобі пощастило,– всміхнувся Клич-Батир.– Я його приятель. Якщо хочеш, побори спершу мене.

– Гаразд,– погодився коваль.

Ухопили вони один одного за поперек, поборюкалися трохи. Але довго опиратися коваль не міг, і Клич-Батир поклав його на спину. Коваль не тільки не образився, а й висловив бажання заприятелювати з переможцем. Клич-Батир і ковалеві дав такий самий наскавак.

– Доки буде в нім насвай, ні про що не турбуйся, а з’явиться кров, щодуху біжи до мене! Був я один, потім нас стало двоє, а тепер – троє!

Розпрощався Клич-Батир із ковалем і рушив далі.

Не знати, скільки він ще проїхав, аж бачить – іде проти нього ще якийсь подорожній. Цей був водонос.


Клич-батир (узбецька казка)

І його Клич-Батир поборов, дав такий самий наскавак і сказав ті самі слова, що ткачеві й ковалеві.

– Було нас троє, а з тобою стало четверо,– додав наостанку й рушив далі.

Їхав він, їхав і дістався степу, де чабан пас овечу отару.

– Чиї це вівці? – спитав Клич-Батир у чабана.

– Красуні Ак-Біляк,– відказав той.

– А де вона живе, красуня Ак-Біляк?

– Послухай, джигіте,– сказав чабан,– багато таких молодців, навіть шахських та ханських синів, приїздило до неї. А де вони тепер? Згубили себе нізащо! Поглянь, оно палац бовваніє. Усі його мури обтикані головами таких, як ти. Невже тобі й після цього кортітиме дістатися до красуні!

Поміркувавши хвилинку, Клич-Батир відказав:

– Я неодмінно здобуду Ак-Біляк. Але порадь, що для цього треба зробити?

– Заїдь на базар і купи повний мішок кишмишу. Ак-Біляк має коня, який над усе полюбляє кишмиш. Коли кінь бачить, що хтось скрадається в палац Ак-Біляк, він починає іржати. Красуня прокидається і стинає голову сміливцеві. А ти вчини хитріше. Прокопай під землею хід до стайні цього коня. Прикрийся рогожкою і чекай. А як споночіє і красуню Ак-Біляк зморить сон, вилізь і насип у ясла кишмишу. Поталанить тобі це зробити – вважай, що красуня Ак-Біляк твоя.

Клич-Батир так і зробив. Прокопав до стайні підземний хід, та, коли затуляв отвір рогожкою, кінь його побачив і заіржав. Тої ж миті красуня Ак-Біляк увійшла до стайні.

– Що сталося? Чого ти іржав? – спитала вона, погладила коневі гриву й подивилася навколо. Нічого не помітивши, красуня пішла до себе.

Але щойно Клич-Батир ворухнувся під рогожкою, кінь знову заіржав. І знов до стайні вбігла красуня. Обдивившись довкола, нічого не помітила та й напалася на коня:

– Чого ти іржеш, безсоромнику, спати мені не даєш!

Хльоснула двічі коня канчуком, пішла до себе й заснула.

Діждався Клич-Батир ночі, відсунув рогожку і висипав у ясла цілий мішок кишмишу.

Кінь забув про все на світі, а Клич-Батир нечутно увійшов до спальні. Бачить – красуня Ак-Біляк спить на постелі із сорока перин.

Клич-Батир спритно забив довкола постелі сорок кілочків і прив’язав до них сорок кісок Ак-Біляк. Красуня прокинулась і злякалася. Бачить – стоїть над нею юнак і дивиться на неї.

– Чого ти прийшов? – спитала Ак-Біляк.– Чого тобі треба від мене? Зараз я встану й зітну тобі голову. – Вона шарпнулася встати, але кіски, прив’язані до кілочків, не дали їй навіть ворухнутися. Засміялася красуня, похвалила Клич-Батира за метикованість і сказала:

– Ти переміг мене, джигіте!

Вони одружилися й стали жити разом.

Але слава про незвичайну вроду Ак-Біляк дійшла до падишаха на ім’я Карахан. Він закликав до себе стару бабцю, відому своїми підступними хитрощами, й пообіцяв:

– Привезеш красуню – насиплю тобі стільки золота, що й голови твоєї не видно буде з тої купи.

Умостилася стара хитрунка на віслюка й рушила в далеку дорогу. Незабаром дісталася до місця, де мав проїздити Клич- Батир з полювання.

Там вона розбила гострим каменем ноги своєму віслюку й стала голосно плакати та примовляти.

Клич-батир (узбецька казка)Під’їхав Клич-Батир і спитав:

– Що тобі сталося, бабусю?

– Зглянься наді мною, синку,– голосила стара підступниця,– не покинь мене саму в пустелі, бо загину.

Пожалів Клич-Батир стару, всадовив її на коня позад себе й привіз додому. Красуні Ак-Біляк це дуже не сподобалося.

– Навіщо ви привезли цю бридку бабу? Вона нам життя загубить.

– Та хіба вона на таке здатна? – зареготав Клич-Батир.–

Нехай живе при нас. Буде тобі пособляти в усьому.

От і стала стара жити в них, поратися по господарству.

Одного разу вона спитала в Ак-Біляк:

– Донечко, а чи не знаєш ти, де в Клич-Батира душа захована? Я гадаю, тобі годилося б знати.

– А як його спитати про це?

– Увечері, коли Клич-Батир повернеться додому з полювання, ти не дивись на нього, то він і сам усе скаже,– захихотіла підступна баба.

Повернувся Клич-Батир з полювання, красуня сіла в кутку, набурмосилася й ні пари з вуст.

– Чого це ти така зажурена, серденько моє? Що сталося? – здивувався Клич-Батир.

– Ми вже стільки живемо разом, а я й досі багато чого не знаю про вас,– відмовила красуня Ак-Біляк.

– А про що ти хотіла б дізнатися?

– Ну, наприклад, де у вас душа захована?

Не хотів Клич-Батир розкривати своєї таємниці, але Ак-Біляк наполягала, і він сказав їй:

– Моя душа захована в моїй шаблі. Тому й звуть мене Клич-Батир. Без своєї шаблі я не можу й кроку ступити.

Молоденька була Ак-Біляк і нерозумна. Тому й переповіла слова Клич-Батира старій підступниці.

Зраділа лиходійка і сказала:

– Обдурив тебе чоловік. Якщо хочеш перевірити, візьми завтра в Клич-Батира його шаблю, коли він збиратиметься на полювання. Побачимо, що буде?

Уранці Ак-Біляк стала просити чоловіка залишити шаблю вдома.

Не хотів він засмучувати коханої дружини, віддав їй шаблю, а сам рушив на полювання.

Підступна баба одразу вкрала шаблю й кинула її в річку. Тої ж миті Клич-Батир упав з коня неживий. А бабця змайструвала зі скіпок коня, та ще й не звичайного, а чарівного. Крутни його за праве вухо – злетить під хмари, крутни за ліве – опиниться на землі. Побачивши того коня, Ак-Біляк зареготала:

– Що то за чудовисько? Кому потрібна ця дерев’яна потвора?

– Даремно ти таке кажеш на мого скакуна. Сідай ось на нього верхи, тільки позад мене, спробуємо, на що він здатний.

Щойно вони сіли, стара крутнула коня за праве вухо – і злетіли вони під хмари, крутнула за ліве – опинилися у палаці падишаха Карахана.

Уклонилася чаклунка Караханові й мовила:

Мій володарю, я виконала твоє бажання, привезла тобі красуню Ак-Біляк.

Падишах звелів насипати старій стільки золота, скільки вона сама здолає піднести, а тоді влаштував бенкет, що мав тривати сорок днів і сорок ночей...

Клич-батир (узбецька казка)А тепер згадаймо про друзів Клич-Батира – ткача, коваля й водоноса. Усі троє водночас дістали з кишені свої табакерки й побачили, що з них точиться кров. В одну мить вони покинули все, що робили, й помчали до Клич-Батирової оселі.

Підбігли, а перед ними бурхає річка.

– Вибери воду з річки! – сказав ткач водоносові.

Той скоренько вибрав шкіряним відром воду, і вони побачили дно річки, а на дні – Клич-Батирову шаблю. Ткач дав її ковалеві й попрохав:

– Нагостри!

Коваль нагострив шаблю, і тої ж миті Клич-Батир зітхнув і підвівся на тому самому місці, де упав неживий. Побачивши, що немає коня, Клич-Батир подався додому пішки. Прийшов, а, замість красуні Ак-Біляк, зустрічають його ткач, коваль і водонос.

– Що сталося? – спитали вони в один голос.

– Біда на мене звалилася,– мовив він.– Клята баба вкрала в мене Ак-Біляк.

Ткач одразу пішов на розвідку до міста, де жив падишах Карахан.

Бачить – народ чимось збуджений, барабани гудуть, сурми сурмлять.

– Що тут у вас діється? – спитав ткач у воротаря.

– Як що? Весілля гуляємо,– відказав той.

– Яке весілля?

– Падишах бере красуню Ак-Біляк.

Побіг ткач до Клич-Батира й розповів, що вивідав.

Схопив Клич-Батир свою шаблю, скочив на коня і помчав до ворожого міста. Там безстрашно зайшов до палацу й викликав Карахана на двобій.

Переміг Клич-Батир Карахана й зітнув йому голову.

Володарем тієї країни Клич-Батир поставив ткача, а візирами призначив коваля й водоноса.

Сорок днів і сорок ночей святкували друзі перемогу, а тоді Клич-Батир узяв красуню Ак-Біляк до себе на коня й повернувся з нею додому.