Пастух, який тисячу зайців пас (польська казка)


Колись давно, коли у світі відбувалися усілякі дива, і водилися чарівники і чаклуни, жив собі бідний селянин на ім'я Всемил. Крім убогої хати не було в нього нічого: ані клаптика землі, ані худоби.

Пастух, який тисячу зайців пас (польська казка)

Нема чого робити, – подумав він, – доведеться в найми йти.

Узяв він шматок хліба, глечик з молоком, кілька монет – добрі люди дали, і зібрався в дорогу.

Йде він лісом, ягоди збирає і їсть, а хліб та молоко береже, наостанок залишає, коли вже зовсім край буде.

Пастух, який тисячу зайців пас (польська казка) – 2

Раптом з-за дерева виходить дідок:

– Здрастуй, добрий чоловіче, чи немає у тебе хлібця? Зовсім я зголоднів, ледве на ногах стою.

«Старість – не радість, – думає Всемил. – Треба йому допомогти. А мені й ягід вистачить!»

Вийняв він з торби хліб:

– Візьми, дідуню! Їж на здоров'я!

Пастух, який тисячу зайців пас (польська казка) – 3

Зрадів старий. Однією рукою окраєць бере, а другою з-за пазухи сопілку дістає.

– Ось тобі сопілочка на згадку про мене. Може, вона тобі знадобиться.

Пішов Всемил далі. Скінчився ліс, і простяглася перед ним пустеля, обпечена сонцем, бідна, кам'яниста. Ані людського житла, ані диму від вогнища. Година проходить за годиною, а пустелі цій краю нема.

Тільки зібрався Всемил відпочити та випити молока, бачить: назустріч йому дідок бреде. Зовсім старий та немічний.

Пастух, який тисячу зайців пас (польська казка) – 4

– Дай напитися, добра людино! Від спраги помираю.

– Пий, дідуню, на здоров'я! – Віддав Всемил старому глечик з молоком.

Напився старий і каже:

– Від неминучий смерті врятував ти мене, добрий чоловіче! Візьми оцей батіг, може, він тобі стане в нагоді.

Пастух, який тисячу зайців пас (польська казка) – 5

От іде Всемил далі по дорозі. Раптом дивиться – під деревом ще один старий сидить і гірко плаче.

– Чого ти, діду, плачеш?

– Ох, біда зі мною трапилася! Продав син у місті порося і наказав мені гроші віднести додому, а я їх загубив. Тепер невістці на очі показатися боюся. Вижене мене з дому зла баба.

Пастух, який тисячу зайців пас (польська казка) – 6

Дістає Всемил останні гроші – ті що добрі люди йому дали:

– На, діду, бери! Та дивись, знову не загуби.

– Чим же я тобі віддячу, добрий чоловіче? Візьми хоч ковіньку мою, може, тобі знадобиться.

Довго ще йшов Всемил. Нарешті, побачив він удалині замок. А від людей він чув: у замку потрібен пастух. Але не коней сторожити, не корів пасти. А от кого – люди не кажуть, тільки посміхаються...

Пастух, який тисячу зайців пас (польська казка) – 7

Пішов Всемил до замку дізнатися, який їм потрібен пастух. Від воріт замку міст підйомний відкинуто. Біля мосту – вартові. Сказав Всемил, навіщо прийшов.

Провели його відразу до панських покоїв. Виходить до нього поважний пан і каже:

– Пастух мені потрібен, щоб тисячу зайців пасти. Як послужиш місяць, і, якщо жоден заєць не втече, віддам за тебе свою дочку і десять сіл на додачу. А якщо втече хоч один, то до самої смерті на мене задарма працюватимеш.

Всемил погодився. Після обіду наказав прикажчик випустити зайців. Повибігали вони у двір, розбіглися на всі боки, стрибають та граються.

Пастух, який тисячу зайців пас (польська казка) – 8

Дивляться люди, що далі буде. Хто хлопця жаліє, а хто сміється.

Дістав Всемил сопілку – подарунок першого діда – і заграв.

Зайці у купу збилися, вишикувалися рядками по чотири, як солдати, і чекають.

Йде Всемил до воріт, а зайці за ним – стриб та стриб...

Пастух, який тисячу зайців пас (польська казка) – 9

Люди від подиву роти пороззявляли. Прикажчик стовпом стоїть, на заяче військо милується, навіть людей на роботу не жене.

Ось і луг, де наказано зайців пасти.

«Тепер треба пильнувати, щоб вони не розбіглися», – подумав Всемил і встромив у землю ковіньку, щоб не заважала йому за зайцями бігати.

І от диво! Зайці навколо ковіньки в купу збилися і, ніби їх хто за мотузочку тримає, не розбігаються, пощипують травичку.

Тут, хтозна звідки, прилетіли ворони, та як почали каркати. Троє найменших зайченят злякалися – і в кущі.

Пастух, який тисячу зайців пас (польська казка) – 10

Узяв батіг Всемил – подарунок другого діда – так як лясне ним. Миттю зайці з кущів вискочили, назад повернулися. Тут він зрозумів, що сопілка, ковінька та батіг – не прості, а чарівні.

Увечері прикажчик перерахував зайців: усі на місці!

На другий, на третій, на четвертий день знову всі зайці цілісінькі.

Пан лютує: «Як?! Цьому жебракові на моїй дочці одружитися і десять сіл отримати? Не бувати такому!»

Пастух, який тисячу зайців пас (польська казка) – 11

Скликав пан своїх двірських на раду. Думали вони, думали, як пастуха позбутися, зайця від нього відвести, і придумали.

От вбралася панська дочка селянською дівчиною та пішла на луг. Спідниця на ній стара, злиняла, дерев'яні намиста, на голові – віночок, у руках – кошик.

Підходить вона до пастуха, лагідно всміхається і каже:

– Продайте мені одного зайчика. Батько хоче у гаю зайців розвести.

Пастух, який тисячу зайців пас (польська казка) – 12

– Але ж як твій батько накаже їм до лісу не бігати, по панському лугу не стрибати? Перестріляють їх мисливці – і кінець справі!

– Так... так... – затинається панночка, а що сказати, не знає. – Адже батько гай тином обгородив.

«Це пастка, – зметикував Всемил. – Хочуть, щоб увечері одного зайця не вистачило».

Але виду не подав і каже:

– Такій красуні продавати зайця не годиться.

Пастух, який тисячу зайців пас (польська казка) – 13

Зловив він зайчиху і панночці до кошика посадив.

– Нехай живе у вас на здоров'я та кожного року по дванадцять зайченят приносить.

Зраділа панночка, кошик хусткою прикрила і мерщій до замку.

Всемил пильно за нею стежить. Бачить здалеку – підходить вона до воріт замку. Ляснув батогом...

Пастух, який тисячу зайців пас (польська казка) – 14

Аж зайчик – стриб з кошика – і втік до свого стада.

Довелося панові виконати свою обіцянку. Так бідний пастух одружився із панською дочкою, та ще й отримав десять сіл на додачу.


Залиште відгук!

Ваш відгук опублікують після перевірки!

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)