Бо то чула сова, що то люди хрестять діти. І вона хотіла свої охрестити, і бере летить у світ за ксьондзом. Летить, летить, надибає лиса. І питається його: «А ти що за їден?» – «Я, – каже, – лис! Або тобі кого треба?» – «Мені треба ксьондза». – «Нащо тобі ксьондза?» – «Ой, я чула, що то люди діти хрестять». Лис каже: «Та же і я вмію хрестити». Сова каже: «То ходи та охрестиш».
Ну, бере лис іде, а вона летить. Прийшов лис до її гнізда, і вона йому знесла їдно. Дала. Той її бере і їсть. А вона ся і не дивить; полетіла по друге. Досить того, що він всі поїв, тільки що ся но їдно лишило тоє, що ще було на гнізді. І вона вже знесла остатнє і каже: «А ну, тоє хрести ще! Я побачу, як ти хрестиш».
Лис вже наївся і так там тоє обмацує, і хап в писок, і з’їв! Сова каже: «А ти ж що робиш?» – «Та ж я хрустаю!» Сова каже: «А я ж тобі казала похрестити, а ти похрустав!» Лис каже: «Я до хрещення нічого не знаю, тільки до хрущення».
І бере лис іде. Сова сіла йому на голову і дзьобає його з тої злості. Лис втікає, а вона його дзьобає! Лис прибіг до своєї ями і пішов, а вона ся лишила на берегу.
Але дивиться: іде пес. Вона пса перебігла і зачинає його просити, щоби він їй злапав лиса. Пес каже: «Коли я вже старий! То не знаю, чи злапаю. І знов їсти хочу». – «Ну, я тобі ся їсти постараю». Пес каже: «Як?» – «Отак: там в селі повиймала баба хліб з печі, то ти піди і влізь до сіней, а я влечу до хати. І я буду літати по хаті, а вона буде мене лапати, а ти прийдеш коло порога і злапаєш у зуби двоє хліба і втечеш, і я знов за тобою втечу».
Пес прибіг до сіней, став за дверима, а сова влетіла до хати і вилетіла на піч. А баба за нею з дітьми! А пес підійшов помалу, взяв два буханці хліба і пішов з тим хлібом. А сова вибила вікно і втекла. Приходить до пса, дивиться: вже пес доїдає хліба і вже наївся добре. І каже сова: «А що? Вже злапаєш?» – «Ні, ще». – «Чому так?» – «Бо я ще хочу пити». – «Ну, знаєш ти що? Там доять дівки молоко в дворі, то я піду і сяду одній на голову. То вони будуть мене лапати, то ти скочеш в казан і нап’єшся». – «Ну, добре».
Бере сова летить, а він іде. Прийшли на дзі-дзінець, і сова сіла одній дівці на голову, а друга дівка лапає. А пес прибіг, впав у тоє молоко, обпився добре, виліз з молока і вже каже сові, що злапає. Прийшов він над тую яму і заснув. Лис вибіг і втікає. Сова каже: «Гейжо! Гейжо!» Пес за ним. Але дивиться: їде чоловік на троє коней. І сова каже: «Чоловіче! Бий там лиса!» Той хтів вдарити лиса, та вдарив пса і забив.
Та сова сіла йому на голову і дзьобає. Той хтів вдарити її, та себе – по голові! І розбив собі голову, і кров іде. Вона сіла на одного коня. Той зі злості хтів її забити – і забив коня. Досить, що всі троє коней забив. Сова полетіла наперед до його хати, і влетіла до хати, і сіла на голову дитині, і дзьобає. Його жінка хотіла забити сову. Та дитину – по голові! І забила дитину. Приходить додому чоловік і питається жінки: «Що тут чути?» Жінка йому розповіла, що, каже, «хотіла-м сову злапати, бо була дитині сіла на голову, та й вдарила-м по голові дитину і забила-м!» Він їй каже, що «я там забив всі троє коні».
Але тая баба злапала-таки тую сову.