Вперта баба (українська народна казка)

Вперта баба (українська народна казка)

Були дід і баба, насадили вони картоплі. Виросла та картопля, уже й треба копати.

– Бабо, – каже дід, – ходімо картоплю копати.

Копають вони та копають. Аж то летять гуси. Баба питає:

– Діду, чий гусак упереді летить?

– Мій, – каже дід.

– Ні, мій, – відповідає баба.

Отак вони разів десять сперечались.

– Ну, чорт тебе побери, діду, – каже баба. – Копай сам, а я піду до хати.

Пішла баба до хати, а дід картоплю сам копає. Уже й вечір. Іде дід до хати, а баба лежить слаба, в печі не топила, нічого не варила.

– Бабо, що ж ти вечері не зварила? – питає дід.

– А чий гусак летів упереді?

– Мій, – одказує дід.

– Ну, то вари сам вечерю, – каже баба.

Наварив дід вечеряти й каже:

– Бабо, йди вечеряти.

– А чий гусак летів упереді?

– Мій.

– Ну, то чорт з тобою. Вечеряй сам.

Повечеряв дід сам, ліг спати, а баба залишилася без вечері. Доспали до ранку, дід і каже:

– Бабо, вставай, обід треба варити.

– А чий гусак летів упереді?

– Мій, – знову одказує дід.

– Тоді вари сам обід.

Зварив дід обід, кличе бабу:

– Ходи, бабо, їсти.

– А чий гусак летів упереді?

– Мій, – каже дід.

– Тоді сам їж.

Дід знову до баби:

– Вставай, бабо, бо вмреш з голоду.

– А чий гусак летів упереді?

– Мій, – каже дід.

– Ну, то чорт з тобою. Буду вмирати.

Лежить баба, мовби умерла.

– Бабо, – каже дід, – буду людей збирати, треба тебе хоронити.

– А чий гусак летів упереді?

– Мій.

– Ну, то збирай людей, хорони.

Назбирав дід людей, зробили гроба, покликали попа: треба бабу класти у гріб.

– Бабо, – каже дід, плачучи, – будемо тебе у гріб класти, хоронити.

– А чий гусак летів упереді?

– Мій.

– Ну, як твій, то клади мене в гріб, хорони.

Несуть бабу на цвинтар, дід ще раз тихенько питається:

– Бабо, закопаємо тебе... Уставай, коли хочеш...

– А чий гусак летів упереді?

– Мій.

– Ну, як твій, то закопуйте мене...

Став уже батюшка землю кидати на гроба, а баба чує, що вже біда, та як схопиться з гроба, то й піп дременув, і люди повтікали.

Узяв дід бабу за руку та й повів до хати.

– Я вже, дідойку, – каже баба, – більше так робити не буду.

Та й досі, кажуть, живуть вони, живуть і хліб жують, і більше не сваряться.


Залиште відгук!

Ваш відгук опублікують після перевірки!

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)