Були дід і баба, насадили вони картоплі. Виросла та картопля, уже й треба копати.
– Бабо, – каже дід, – ходімо картоплю копати.
Копають вони та копають. Аж то летять гуси. Баба питає:
– Діду, чий гусак упереді летить?
– Мій, – каже дід.
– Ні, мій, – відповідає баба.
Отак вони разів десять сперечались.
– Ну, чорт тебе побери, діду, – каже баба. – Копай сам, а я піду до хати.
Пішла баба до хати, а дід картоплю сам копає. Уже й вечір. Іде дід до хати, а баба лежить слаба, в печі не топила, нічого не варила.
– Бабо, що ж ти вечері не зварила? – питає дід.
– А чий гусак летів упереді?
– Мій, – одказує дід.
– Ну, то вари сам вечерю, – каже баба.
Наварив дід вечеряти й каже:
– Бабо, йди вечеряти.
– А чий гусак летів упереді?
– Мій.
– Ну, то чорт з тобою. Вечеряй сам.
Повечеряв дід сам, ліг спати, а баба залишилася без вечері. Доспали до ранку, дід і каже:
– Бабо, вставай, обід треба варити.
– А чий гусак летів упереді?
– Мій, – знову одказує дід.
– Тоді вари сам обід.
Зварив дід обід, кличе бабу:
– Ходи, бабо, їсти.
– А чий гусак летів упереді?
– Мій, – каже дід.
– Тоді сам їж.
Дід знову до баби:
– Вставай, бабо, бо вмреш з голоду.
– А чий гусак летів упереді?
– Мій, – каже дід.
– Ну, то чорт з тобою. Буду вмирати.
Лежить баба, мовби умерла.
– Бабо, – каже дід, – буду людей збирати, треба тебе хоронити.
– А чий гусак летів упереді?
– Мій.
– Ну, то збирай людей, хорони.
Назбирав дід людей, зробили гроба, покликали попа: треба бабу класти у гріб.
– Бабо, – каже дід, плачучи, – будемо тебе у гріб класти, хоронити.
– А чий гусак летів упереді?
– Мій.
– Ну, як твій, то клади мене в гріб, хорони.
Несуть бабу на цвинтар, дід ще раз тихенько питається:
– Бабо, закопаємо тебе... Уставай, коли хочеш...
– А чий гусак летів упереді?
– Мій.
– Ну, як твій, то закопуйте мене...
Став уже батюшка землю кидати на гроба, а баба чує, що вже біда, та як схопиться з гроба, то й піп дременув, і люди повтікали.
Узяв дід бабу за руку та й повів до хати.
– Я вже, дідойку, – каже баба, – більше так робити не буду.
Та й досі, кажуть, живуть вони, живуть і хліб жують, і більше не сваряться.