Золотий кавун (узбецька казка)

Жили собі колись двоє сусідів, обидва коло землі ходили, але один бідний був, а другий багатий.

Орав якось бідний чоловік своє поле та й сів спочити в затінку на березі бурхливої гірської річки. Аж тут, не знати звідки, взявся лелека з перебитою ногою.

– Бідолашний ти мій, та тебе ж лікувати треба,– мовив дехканин і, зловивши птаха, забрав до себе.

Удома чоловік узяв дві дощечки, затиснув ними, мов лещатами, перебиту лелечу ногу й кілька днів лікував птаха всіляким зіллям та доглядав його. А як загоїлася рана, випустив лелеку на волю.

І знову вийшов чоловік у поле, бо вже зерно просилося до ріллі. Коли бачить: летить лелека низенько понад полем. А тоді,– виявляється, це був той самий птах,– ще нижче спустився, кинув просто на ріллю три насінини і полетів собі далі.

За кілька днів з ріллі вистромилися пагінці кавуна. Дехканин пильно їх доглядав: підгортав, угноював, вчасно поливав, і виросли з них добрі кавуни.

Зрадів господар, повну хату гостей накликав, поклав кавуни перед ними, сам ножа в руки схопив, та дарма: не бере ніж кавуна.

– Чи не камінні вони, ті кавуни? – загомоніли гості.

Тоді дехканин розбив одного кавуна, а всередині – гроші

золоті! Роздав бідний чоловік гостям золото з кавунів, ще й самому чимало лишилось. І зажив відтоді заможно.

Прочув заздрісний сусіда про його багатство і прийшов розпитати, що й до чого.

– Це мене лелека багатим зробив,– щиро зізнався добрий чоловік. І розповів усе, як було.

Взяли бая завидки. «От коли б і мені трапився такий лелека»,– подумав він і став виглядати птаха.

Одного разу й він, орючи лан, побачив лелеку, що сів на березі річки. Підкравшися ближче, бай уперіщив птаха дрючком і перебив йому ногу. А тоді скоренько поніс додому лікувати й доглядати птаха, як те бідний сусіда робив. За кілька днів лелека одужав, і господар випустив його на волю. А коли незабаром знову побачив птаха поблизу річки, спитої

– Лелеко, а хіба мені ти не даси того самого насіння?

Підлетів до нього птах і кинув дві насінини.

Незабаром і в багатія повиростали чималі кавуни. Накликав і він повну хату гостей, ударив ножем по кавуну, а звідти роєм вилетіли здорові, мов горіх, джмелі. Як обсіли вони господаря!.. Як узялися жалити його...