Нехо-Него (Платон Воронько)


Нехо-Него (Платон Воронько)

Ходить Ранок за вікном

Із великим казаном,

А у тому казані

Каша вариться на дні.

Не рідка і не густа –

Каша дивна, не проста,

Не із гречки, не з пшона,

А солодка, медяна.

В ній киплять горіхи, вишні,

Вергуни, ватрушки пишні,

В шоколаді ескімо

В губи проситься само.

Мати вибігла із хати,

Стала кликати, гукати:

– Ой ти, Ранку Золотий,

Синьоокий, молодий,

Залиши нам казанок,

Хай поснідає синок. –

Усміхнувся Світлий Ранок,

Голубий прослав серпанок

Із подвір'я аж у сад.

Каже:

– Я залишить рад.

Як же звуть синка твого?

– Звуть його Нехо-Него...

– А, це той синок, що зранку

Відсуває гречку, манку,

Що не їв капусти зроду

І не любить свіжу воду,

Все кричить: "Нехо... Него..."

Не люблю синка твого.

До обіду хай чекає,

Я до інших завітаю. –

Так промовив Світлий Ранок

І мерщій на ближній ганок –

Пригощать Юрка й Наташу,

Що їдять гречану кашу.


Ходить по оселі День

В лунах радісних пісень.

Він скликає на обід

Свій робочий, славний рід.

Під пахвою в нього горщик,

У горшку парує борщик,

Не рідкий і не густий,

Борщик дивний, не простий.

Там киплять коржі пшеничні,

Груші, яблука і вишні.

Низка бубликів цукрових,

Десять персиків здорових,

І з малиною пломбір –


Дух іде на цілий двір.

Мати вибігла із хати,

Стала кликати, гукати:

– День погожий і привітний,

Хоче їсти син мій рідний.

Залиши нам дивний горщик,

Хай попробує твій борщик. –

День негайно зупинився,

Низько мамі поклонився:

– Як же звуть синка твого?

– Звуть його

Нехо-Него.

– А, це той малий ледащо,

Котрий хліб не їсть нізащо,

Що кричить: "Нехо... Него..."

Не люблю синка твого.

Він не їсть борщу і каші,

Ні картоплі, ані кваші,

Ні густого кулешу,

Я до інших поспішу.


Ходить Вечір по дорозі

І на кожному порозі

Зупиняється на мить.

В кухлі юшечка кипить,

Не рідка і не густа –

Юшка дивна, не проста.

В ній не риба, а варення,

Із помадкою печення,

Молодий солодкий квас,

Золотавий ананас,

Карамелька, мармелад,

Соковитий виноград.

Мати знов біжить із хати

Вечір кликати, гукати.

Зупинився Тихий Вечір

І почав привітні речі:

– Як ім’я синка твого?

– Звуть його Нехо-Него. –

Вечір каже:

– І не жди.

Не зайду до вереди.

Він за стіл не вміє сісти,

Дерунів не хоче їсти,

Помідорів, огірків

І печених буряків.

Понесу я дивну юшку

До Івася, до Павлушки,

Ті їдять, що подадуть.

Я до них вже знаю путь, –

Так їй Вечір відповів

І пітьмою шлях замів.

І сидить Нехо-Него

Проти ліжечка свого.

Нехо-Него (Платон Воронько) – 2

Він у двір не вибігав,

Гай садить не помагав,

Як його маленькі друзі,

Що саджали верби в лузі,

Поливали помідори,

Попалили листя гори,

Щоб торішні шкідники

Не псували яблуньки.

Вереда сидів, нудився,

Все на День і Вечір злився,

Що поласувать йому

Не давали одному.

Ніч заглянула в вікно,

Вереда не їв давно.

Із очей у хлопця – дощ.

Він бере холодний борщ,

Картоплину, хліба скибу

І суху солону рибу.

Трохи зморщивсь і жує

Все, що їсти в хаті є.

Ніч питає:

– Ти чого? –

І сказав Нехо-Него:

– Я голодний, їсти хочу.

Всім лиш голову морочу,

І мене тут одного

Здавна звуть – Нехо-Него.

Ніс чудесну кашу Ранок,

Та побіг на інший ганок.

День борщу свого не дав,

Вечір юшку заховав

Тим, що я – Нехо-Него.

Не люблю ім’я цього.

Буду їсти борщ і кашу,

Картопляники і квашу,

Сирівець із огірком –

Хай зовуть мене Федьком.


Залиште відгук!

Ваш відгук опублікують після перевірки!

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)