Дідова дочка й бабина дочка (українська народна казка)

***
Переглянуто: 2148Відгуки: 0
КазкиУкраїнські народні казки

Дідова дочка й бабина дочка (українська народна казка) Був собі дід та баба і мали собі дочку. Ото чи довго пожила баба, чи ні – чує, смерть прийшла. А як умирала, то своєму чоловікові казала:

– Як умру, чоловіче, а ти будеш женитися, то гляди – не бери тої вдови, що біля нас живе з дочкою, бо вона тобі буде жінкою, а нашій дитині не буде матір'ю!

– Добре,– відказав чоловік,– не буду брати не то її, а й ніякої,– і женитися не буду.

Поховав дід бабу і похорон відправив та й живе собі сам. А трохи згодом пішов раз селом та й зайшов до тієї вдови, що жінка не веліла її брати. Тоді чоловік казав: «Не буду женитися ні з якою», а то й забув, що казав. Забіг, побалакав і удову до себе запросив. А вдова зраділа й каже:

– Я вже давно цього ждала!

А незабаром і одружитися умовила.

Усю худобу забрала і до діда жити з дочкою помандрувала.

Ото живуть усі вкупі – дідова дочка й бабина. Що ж – як мати рідненька, то сорочка біленька, а мачушине добро, як зимне тепло. Дуже баба не любила дідової дочки: сказано, як мачуха,– усе гризе голову. Та й діти між собою часто сваряться, надто бабина дочка: звичайно, як зведенята,– у них ніколи ласки нема.

Оце було як підуть на досвітки, то дідова дочка пряде, а бабина знай цілу ніч гуляє, і не раз так бувало, що, гарцюючи, і мички попа-лить. А йдуть додому вранці та дійдуть до перелазу,– бабина дочка й каже до дідової:

– Дай,– каже,–мені починки, сестрице, я подержу, поки ти перелізеш.

– Добре,– каже,– сестрице, на!

От поки дідова дочка перелазить, а бабина дочка, узявши починки, побіжить додому і матері набреше, що дідова дочка цілу ніч гуляла і мички попалила.

– А я пряла і додому поспішала. Бачите, матусю, яка вона ледача!

Дідова дочка црийде додому, а мачуха почне її бити і дідові виказувати:

– Твоя дитина ледащо – не хоче робити, а ти не хочеш учити!

Та що вже мачуха не вигадувала, як з дівчини бідолашної не знущалась, а їй усе байдуже: робить собі мовчки. Та й добре роби – біда» і не роби – біда.

Дід свою рідну дочку жалував, а бабу з її дочкою аж досада брала, як це бачили. І почали вони вдвох радитися, як би дідову дочку витурити з дому, щоб її не було.

Ото й почала баба дідові гризти голову:

– Твоя дитина ледащо – не хоче нічого робити, тільки все гуля та спить. А ти ще й жалуєш, ти б лучче, ніж мав жалувати, то найняв де-небудь, може, що й було б з неї!

– Де я найму її? – каже дід.

– Веди куди хочеш, а щоб дома не була.

Докучила баба своїми словами дідові, аж до живих печінок допекла, бо щодня одно товкла: «Веди!» – та й годі. Нічого було робити дідові: треба вести, хоч і жалко.

Зібралися й пішли. І зайшли у великий ліс. Дочка дідові й каже:

– Верніться, тату, додому, я й сама піду, десь найду собі роботу та й наймуся. Лучче людям робити, ніж мачусі годити.

– Добре,– каже дід.

Попрощався і повернувся додому. А дівчина пішла собі.

Йде та йде великим лісом. Коли стоїть яблунька,– та вже так бур'яном заросла, що її й не видно. От і каже та яблунька:

– Дівонько-голубонько, обчисть мене, доглянь мене,– я тобі у великій пригоді стану!

Дідова дочка закотила рукави, обполола яблуньку і пісочком обсипала. Всяке діло хоче, щоб коло нього панькались. Яблунька подя-кувала, дівчина пішла далі.

Схотілося їй пити. Вона підійшла до криниці, а криничка їй говорить:

– Дівонько-голубонько, вичисти мене,– я тобі у великій пригоді стану!

Дівчина обчистила криничку і пісочком обсипала. Криничка їй подякувала. Пішла дівчина далі.

Коли біжить такий поганий собака та й каже:

– Дівонько-голубонько, обчисть мене, доглянь мене,– я тобі у великій пригоді стану!

Дівчина заходилась, обчистила, собака сказав: «Спасибі, дівонько!» Вона пішла далі.

Коли стоїть піч, і така облуплена, а біля неї глина лежить. Піч каже:

– Дівонько-голубонько, обчисть мене, обмаж мене,– я тобі у великій пригоді стану!

Дівчина замісила глину, полізла у піч, обчистила, обмазала. Піч їй подякувала. Дівчина пішла далі.

Йде та йде,– зустрічає її жінка та й каже:

– Здоровенька була, дівчино!

Дівчина відказала їй:

– Доброго здоров'я!

– Куди ти йдеш, дівчино? – питає жінка.

А дівчина й каже:

– Іду, щоб де найнятися.

– Наймись у мене,– сказала жінка.

– Добре,– відказала дівчина,– наймусь.

– У мене,– каже жінка,– невелике діло, аби ти вміла зробити те, що я скажу.

– А чому ж не зумію? – каже дівчина.– Раз мені покажете, Тіточко, а вдруге і сама знатиму.

Прийшли додому, де та жінка жила. От жінка й каже:

– Ось що, дівчино: оце тобі казани, то ти рано-вранці і увечері нагрій окропу і вилий у корито, і борошенця туди всип, і замішай,– тільки гляди, щоб не гаряче було, а тільки тепленьке. Стань на порозі, двічі свисни, то до тебе позлазяться гадюки, ящірки, жаби і всякий звір. Ти нагодуй їх, вони й порозлазяться, куди кому треба.

Дівчина сказала:

– Добре, тітонько, так робитиму, як ви мене навчили.

Де руки та охота, там скора робота.

Зараз увечері затопила піч, приставила окропу, нагріла трохи, повиливала в корито і борошенця туди всипала й замішала. Стала на порозі, двічі свиснула,– як почали злазитись гадюки, ящірки, жаби і всякий звір, та кожне до корита! Понаїдались усі та й порозлазились.

І так цілий рік дідова дочка там служила і робила те, що їй хазяйка казала. Очам страшно, а руки роблять. А як кінчився рік, то та жінка й каже дівчині:

– Ось що, дівчино: оце вже сьогодні рік, як ти в мене. Коли хочеш, то й другий будь, а не хочеш, то як хочеш: ти мені добре робила, спасибі тобі!

Дівчина подякувала хазяйці за хліб, сіль і за все та сказала:

– Хочу додому. Спасибі вам, паніматко!

Хазяйка каже їй:

– Піди ж вибери якого хочеш коня й воза.

А сама наготовила їй повнісіньку скриню всякого добра і випровадила до лісу ту дівчину. Тоді попрощалися. Сама вернулась додому, а дівчина поїхала собі.

Ото їде дідова дочка повз ту піч, що вона обмазала, коли гляне – аж повнісінька піч пирогів. Піч і каже:

– Дівонько-голубонько, на тобі оці пироги за те, що ти мене прибрала, спасибі тобі!

Дівчина подякувала, і тільки що під'їхала, а пироги так і пороснули у возик. Піч заслонилась, а дівчина поїхала далі.

Ото їде та їде, коли дивиться,– аж біжить собака і несе намисто, таке добре та гарне, ще й шліфоване. Тільки прибіг до возика та й каже:

– На тобі, дівонько-голубонько, за те, що ти мені у великій пригоді стала!

Дівчина взяла, подякувала і поїхала, радіючи.

От їде, і так їй схотілося пити! Подумала: «Заїду до тієї кринички, що я чистила, то, може, там нап'юсь». Заїхала, дивиться – повнісінька криничка води, аж через верх ллється, а біля неї стоїть золоте барильце й кухлик. І каже криничка:

– Напийсь і собі набери барильце, та й кухлик візьми!

Стала та дівчина пити – аж вода така добра, що й зроду такої не пила. Набрала повнісіньке барильце додому, та й кухлика не забула і поїхала далі.

Коли стоїть яблунька – і така хороша, що не можна й сказати: на ній яблучка срібні та золоті, і рясно-рясно! Яблунька й каже:

– Дівонько-голубонько, на тобі ці яблука зате, що ти мене обчистила.

Дівчина сказала: «Спасибі!» – та під'їхала під яблуньку, а яблучка так й пороснули у возик.

Приїхала та дівчина додому та й гукає:

– Ідіть, тату, забирайте добро!

Вийшов дід із хати, дивиться, аж дочка його. Він зрадів, побіг до неї та й каже:

– Де ж ти, дочко, була?

– Служила, тату,– каже дочка.– Зносьте добро!

А добра ж то – повнісінький віз, іще й намисто добре! Стали зносити – то гарне, а то ще краще!

Побачила баба, що стільки дідова дочка навезла усякої всячини, і напалася на діда:

– Веди та й веди і мою дитину, куди свою водив!

Ото як докучила дідові, щодня це кажучи,– сказано, заздрість бабу взяла,– то він врешті сказав:

– Нехай убирається, поведу.

Попрощались і пішли з бабиною дочкою.

Зайшли у ліс. Дід і каже:

– Іди ти, дочко, а я повернусь додому.

– Добре,– відказала бабина дочка.

І розійшлися: дівчина у ліс пішла, а дід додому.

Йде бабина дочка лісом, коли стоїть яблунька та й каже:

– Дівонько-голубонько, обчисть мене, то я тобі у великій пригоді стану!

Дівчина відказала:

– Оце чорт не видав, буду руки каляти. Ніколи мені!

Іде бабина дочка далі, коли стоїть криничка, така зарощена, та й каже:

– Дівонько-голубонько, обчисть мене, я тобі у великій пригоді стану!

– Оце лиха година розносила вас із своїм чистінням! Мені треба йти скоренько,– сказала та дівчина та й пішла далі.

Іде повз ту піч, а піч і каже:

– Дівонько-голубонько, обмаж мене, я тобі у великій пригоді стану!

– Та нехай тебе лиха година маже, не я буду мазатися! – сказала бабина дочка, дуже розсердилась і пішла далі.

Коли біжить собака – такий поганий, що гидко й глянути, та:

– Дівонько-голубонько, обчисть мене,– я тобі у великій пригоді стану!

Дівчина поглянула та й каже:

– Оце бісів батько тебе не видав, такий поганий, а щоб я коло тебе руки кал яла... А щоб ти не діждав! – І пішла далі, лаючись.

Зустрічає її та сама жінка, що дідова дочка у неї служила, та й каже:

– Здорова була, дівчино!

Дівчина відказала:

– Доброго здоров'я, тітко!

– Куди ти йдеш? – спитала жінка.

А бабина дочка й каже:

– Та йду, тітко, щоб де найнятися.

А жінка каже:

– Наймись у мене, дівчино!

– Добре, тітко,– каже дівчина.– А яке ж у вас діло?

– Та в мене діло невеличке, дочко, аби ти зуміла робити,– сказала жінка.

– А чому не зумію,– сказала дівчина.– Ви мені раз розкажете, а вдруге сама знатиму.

– Ось що, дівчино,– каже жінка,– яка твоя робота: оце тобі казани, вранці-рано й увечері нагрій окропу, та щоб не гарячий був, а лише тепленький, вилий у корито, замішай борошном, тоді стань на порозі, двічі свисни,– тільки не бійся,– то до тебе позлазяться всякі звірі, і гадини, і жаби, та наїдяться і порозлазяться, куди кому треба. А що, зумієш так зробити, дівчино?

– Зумію,– відказала дівчина.

Ввечері бабина дочка затопила піч, а як закипіли казани у ключ,– мов грім загримів, бо казани великі були. Тоді дівчина набрала борошна мірку й всипала туди та й замішала не пійло, а лемішку та й висипала у корито. Сама стала на порозі, свиснула двічі... Прилізли гадюки, жаби, ящірки і всякий звір. Ото кожне до корита – та ухватить та й вивернеться. І так усі чисто попеклись.

Тоді бабина дочка бачить, що всі понаїдались і повивертались та не встають, та пішла до хазяйки й каже:

– Що це у вас, тітко, така чудна скотина, що наїлись, та полягали, та й не встають?

– Як не встають? – крикнула хазяйка з ляку та стрімголов на двір...

Побачила, що неживі, ухватилась за голову та в крик:

– Що ти наробила! Ти їх попекла!

І лаяла, і плакала, та нічого не помогло. Потім поскладала печеню в скриню і замкнула. А як скінчився бабиній дочці рік, то вона дала коня шолудивого, воза поламаного, поставила скриню з гадюками печеними і випровадила дівчину в ліс. Яка робота, така й плата!

Поїхала бабина дочка додому та й не знав, що матері везе. Їде бабина дочка, радіючи, що в неї буде те, що в дідової дочки є.

Доїздить до тієї кринички, і дуже їй схотілося пити. Дивиться – як на те ж криничка: вода так і ллється. Вона туди стрімголов кинулась, а криничка закрилась та й каже:

– Е, дівонько-голубонько, не хотіла в пригоді стати – мене причепурити, то не будеш і води пити!

Заплакала дівчина та й поїхала далі.

Доїздить до яблуньки, а на ній так рясно яблук, що ніде курці клюнути, та такі гарні – срібні та золоті. Дівчина каже собі: «Піду хоч яблучок струшу, матері гостинця повезу». Тільки що підійшла, а яблучка – скік угору, аж на вершок. Яблунька й каже:

– Е, дівонько-голубонько, не хотіла мене прибрати – не будеш з мене яблучок зривати!

Заплакала бабина дочка та й поїхала далі.

Коли дивиться – аж біжить собака і несе на шиї разок намиста доброго, ще й шліфованого. Кинулась дівчина за тією собакою, щоб відняти намисто, а собака й каже:

– Е, дівонько-голубонько, не хотіла мені у пригоді стати – не будеш від мене намиста брати!

Та й побігла собі. А бабина дочка знову заплакала та й поїхала додому.

Приїхала у двір до батька та й гукає:

– Ідіть, тату, заберіть речі!

Дід і баба вибігли з хати, дивляться,– аж дочка приїхала. Дуже обоє зраділи, ухватили її в хату, унесли й скриню. Ото як відчинять, подивляться,– аж там самі жаби, гадюки! Вони в крик:

– Дочко, що це таке? – І полякались обоє.

Тоді бабина дочка стала розказувати, що їй було, а баба з дідом слухають. А як розказала вона все те, то баба сказала, жалуючи:

– Мабуть, твоя така доля, що куди не підеш, то золоті верби ростуть! Сиди лучче дома та не рипайся, бо та добра привезла, а ти гадюк! Іще добре, що хоч жива прийшла.

Отак вони собі живуть і хліб жують. Коромислом сіно возять, оберемком воду носять! Дідова дочка пішла заміж та й поїхала собі і живе добре, а бабину ліниву ніхто не бере.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)