Іван-побиван (українська народна казка)

***

Іван-побиван Унадивсь колись давним-давно один страшний змій десь у якусь слободу людей їсти та й виїв чисто всіх, зостався один тільки дід.

– Ну,– каже змій,– завтра тобою поснідаю.

А через ту слободу ішов один бідний хлопець та й зайшов до того діда, проситься ночувати.

– А хіба тобі жити надокучило? – питає його дід.

– Як? – каже бідний хлопець.

Дід розказав йому, що тут змій усіх людей переїв і це завтра його з'їсть.

– Е,– каже хлопець,– подавиться!

От уранці прилітає змій, побачив хлопця.

– О, це добре,– каже,– був один, а тепер двоє.

А хлопець:

– Гляди, не подавись!

Змій і дивується.

– Як,– каже,– хіба ти сильніший за мене?

– Авжеж.

– Який же ти сильний? Я он, бач...– Та взяв камінь, як здавив, так з каменя мука і посипалась.

– Е, це дурниця,– каже хлопець,– здави так, щоб з нього юшка потекла.

Та тут же взяв з мисника ворочок сиру, та як натисне, так з нього сироватка і потекла.

– Отак,– каже,– дави.

– Ну, ходім,– каже змій,– за товариша будеш.

А хлопець йому:

– Хіба за старшого.

Ото й пішли. Питає його змій:

– А як звуть тебе?

– Іван-Побиван,– каже хлопець.

Ну, змій вже й боїться його: «Щоб ще мене,– думає,– не вбив». Стало на обід, змій і каже:

– Піди ж ти, хлопче, та принеси вола, будем обідати варити.

Пішов хлопець, та куди тобі, хоч би одну ногу доніс. От він ходить по змійовій череді та й зв'язує волів хвостами докупи. А змій ждав, ждав і побіг сам.

– Що ти, хлопче, робиш?

– Е, буду я тобі по одному носити, я всіх зразу хочу забрати.

– Та ну тебе к бісу, ти мені всю худобу переведеш.

Стяг змій з вола шкуру і поволік. От дає він хлопцеві ту шкуру.

– Іди,– каже,– води повну шкуру принеси.

Взяв хлопець шкуру, насилу-насилу дотяг її до колодязя, та як упустив туди, то вже і не витягне. Тоді взяв лопату та й ходить кругом криниці, підкопує її.

Прибігає змій.

– Що ти робиш?

– Е, буду я тобі шкурою воду носити! Я зачеплю всю криницю та й приволочу.

– А щоб тебе,– каже змій, а сам злякався хлопцевої сили.

Поніс сам шкуру.

– Піди ж,– каже,– хлопче, дров принеси; вирви там сухого дуба, та й буде з нас.

– Е, буду я тобі трошки носити! Якби дубів двадцять заразом, то б так! – Та й удав, ніби розсердивсь, не пішов.

От змій наварив, сів і їсть, а хлопець ніби сердиться і обідати не йде, бо ж як піде, то змій зразу здогадається, що він не такий сильний, як побачить, що хлопець менше від нього їсть. А як зосталось небагато, то тоді хлопець сів і собі посьорбав та й каже:

– Мало.

– Ну,– каже змій,– коли мало, то ходім тепер до моєї матері, вона нам вареників наварить.

– А як іти, то йти,– каже хлопець, а сам думає: «Тепер я пропав».

От як почали їсти,– а вареників стоїть бочок двадцять,– то змій все їсть та їсть, уже й наїдається, а хлопець усе за пазуху та в штани ховає, усе ховає. Вже казанів з двадцять подала, а він одно ховає. Як поїли, то змій і каже:

– Ходім на камінь крутитись.

– А як іти, то йти,– каже хлопець.

Змій як крутнувсь – аж вогонь пішов.

– Дурниця,– каже хлопець,– ти так крутнись, щоб юшка потекла.– Та як притисне до каменя ті вареники, що в його одежі, а з них юшка і бризнула.

– От так,– каже,– крутись! Та ще, та ще! От як дави!

Ну, змій вже вкрай злякався Івана-Побивана. Але ще каже:

– Ану, давай хто сильніше засвище.

– Давай.

Ну, змій як свиснув, то аж дерева пригнулись.

«Ну,– думає Іван-Побиван,– що його робити?» А тут лежала одна залізяка. Глянув Іван на неї та до змія:

– Зажмур очі, бо я як свистатиму, то тобі можуть очі повилазити.

Змій зажмурив, а Іван-Побиван як огріє змія тією залізякою межи очі, то той аж здригнувсь.

– Правду кажеш,– каже змій,– ледве очі не повискакували.

Та вже щоб хоч не бути з Іваном вкупі, побудував ото йому хату на одшибі; хлопець і живе собі. А змій давай з матір'ю радитись, як би їм його звести зі світу.

– Давай,– кажуть,– його спалимо.

А хлопець підслухав це та десь і сховавсь на цю ніч. От як спалили ту хату, хлопець прийшов, став коло попелу та й струшується, ніби тільки що виліз.

Приходить змій.

– Що ти, хлопче, хіба ще живий?

– Живий, тільки цієї ночі мене щось ніби блоха вкусила.

«Ну,– думає змій,– од такого треба подалі». Та як дременув з тих країв, то тільки його і бачили.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)