В одного багатого чоловіка було троє синів: один швець, І другий кравець, а третій – коваль. Дуже хвацькі молодці. Працюють собі – горя не знають. Іншим у біді помагають. Якось почули брати, що сусіди про них кажуть: «Не зазнали вони ще горя». І один раз це почули, і вдруге, і втретє. Прийшли вони тоді до батька та й почали нарікати:
– Скільки ми на світі живемо, а горя ще не бачили. Хочеться знати, яке ж воно.
– Ну, що ж, – каже батько, – може, й правда ваша: той життя не пізнав, хто горя не звідав. Ідіть, синки, у світ широкий та пошукайте горе.
Попрощалися брати з батьком і вирушили в дорогу.
Ішли вони довго чи коротко, далеко чи близько та й захотілося їм їсти. Зайшли вони до корчми при дорозі, полуднують і прислухаються, що люди говорять.
Один чоловік в полатаній кожушині плаче, сльозами умивається:
– Ой, горе мені, горе: вдома діти голодні, а хліба нема ані крихіточки.
Дивно братам: у них хліба завжди вистачало. Другий теж побивається:
– Горе мені, горе, єдину корівку вовки розірвали, дітки без молока залишилися. Дивуються брати: у них ціла череда на вигоні біля хати пасеться.
Третій скаржиться:
– Ой бідний я, бідний! Ведмідь бджоли з дуплянок повидирав, нема меду, на базар нічого везти.
І це братам дивно: їхні бджолині дуплянки такі міцні, що ніякий ведмідь не поламає.
Посиділи брати, послухали про чужу біду та й пішли собі далі – своє горе шукати.
Тим часом і в дрімучий ліс увійшли. Бачать, стоїть велика хата, а дубові двері в ній каменем підперті.
Узялися брати гуртом і відвернули камінь від дверей. Увійшли, а посеред тієї хати цілий овечий гурт розмістився. На стінах овечі шкури висять, в печі вогонь палахкотить, а у великому казані м’ясо вариться.
Дістали брати по шматку м’яса, посідали за стіл, обідають. Коли це чують, біжить хтось, аж земля двигтить.
Не встигли вони опам’ятатися, як до хати ввалився велетень з одним оком у лобі.
– Хто тут мене шукав? – запитує. – Я і є однооке Горе.
Брати від переляку м’ясо з рук повипускали, чекають, що далі буде. Ухопило Горе старшого брата:
– Ти хто будеш?
– Швець.
– Навіщо мені швець – у мене чоботи нові! Сідай біля печі, чекай, коли я тебе смажити почну.
– А ти хто? – ухопило однооке Горе другого брата.
– Кравець, – відповідає той, а в самого зуб на зуб від страху не
попадає.
– Навіщо мені кравець! – злиться Горе. – У мене кожух новий.
Сиди біля печі, чекай, коли я тебе підсмажу!
Ухопило однооке Горе третього брата:
– Ти хто?
– Коваль!
Коли ти коваль, то викуй мені друге око! – зраділо Горе. – З
одним важко жити на світі. А не викуєш – то і тебе засмажу!
– Як знаєш, викую тобі я друге око! – відповідав коваль. – Тільки принеси мені залізний прут, товсту мотузку і молот.
Приніс одноокий велетень усе, що коваль замовив.
– А тепер, Горе, лягай на лаву! – каже коваль.
Як тільки вляглося Горе на лаві, коваль мерщій прив’язав його товстою мотузкою, тоді розпік у печі залізний прут і увігнав його в око Горю, а зверху ще й молотом ударив.
– Ось тобі друге око, Горе!
Заревіло від болю Горе, рвонулось – мотузка, як нитка, тріснула.
Бігає по хаті сліпе Горе, а спіймати братів не може. Усе на овечок натикається.
– Стривайте ж, – погрожує братам, – я вас все одно звідси живими не випущу!
– Здирайте зі стін овечі шкури, – шепнув коваль братам, – шийте кожухи.
Взялися кравець і швець за роботу, миттю три кожухи пошили.
– А тепер вивернемо їх овчиною наверх і одягнемо на себе, братики, – радить коваль.
Тільки-но вони це зробили, сіло Горе на порозі, відчинило двері і почало овечий гурт з хати випускати. Ухопить овечку, обмацає овчину і – за двері. Так разом з овечим гуртом викинуло сліпе Горе за поріг хати і трьох братів.
Повернулися вони живими додому, а батько в них і питається:
– Ну що, сини мої, чи бачили горе?
– Бачили! – кажуть.
– То яке ж воно?
Сміються сини:
– Якщо хочеться спати, а не спиться, якщо хочеться їсти, а не їсться, якщо хочеться пити, а не п’ється, то це і є горе. Краще не знатися, не стрічатися з ним!