Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Кирик (українська народна казка)

Казки про:
1413

Кирик Десь-не-десь жив Кирик-мужичок. Побила Кирика лиха година: умерла саме в жнива маленька дитина. Ходить бідний Кирик, шукав, шукає, нема кому ямки вирити – ніхто не хоче. Пішов Кирик до попа.

– Прийшов до вашої милості, щоб ішли дитя ховати.

– А с в тебе, Кирику, карбованець?

– Нема,– каже.

Не хоче піп.

– Не піду,– каже.

Почвалав додому Кирик, плаче – ніхто його не слухав. Нічого не вдієш, пішов сам ямку рити. Риє, риє, коли дивиться – іде якийсь чоловік. Шапка на ньому бирка, зверху дірка, свитина – латка на латці.

– Здоров був, Кирику! А що ти робиш?

– Ой, чоловіче, побила мене лиха година: вмерла в жнива маленька дитина! Ніхто не хоче ямки вирити, то сам рию.

– Зажди, Кирику! Ходімо зі мною!

Прийшли вони в долинку.

– Ану, Кирику, рий отут ямку!

Став Кирик рити, вирив із срібними карбованцями казанчик. Пішов мерщій додому, взяв коня, поїхав у город, купив мішок пшеничної муки, пшона, сала. Вертається, а вже в нього повен двір людей: той домовину робить, ті пішли яму копати,– дізналися, що в Кирика гроші є. Кирик зараз до попа: кладе на стіл грошей сорок карбованців.

– Ідіть, батюшко, дитя моє ховати.

– Вертай, Кирику, вертай додому: я зараз буду.

А сам дивується: звідки в бідняка гроші? Не дійшов Кирик додому, уже піп коло двору – й попадя з ним.

Поховали дитинку й сіли трапезувати.

Піп тоді й питається, де Кирик гроші взяв. А попадя його штовх під столом.

– Не допитуйся зараз, бо з хати будеш сторч махати. Ніде Кирик не дінеться... Прийде в церкву, спитаєш його на духу, де гроші взяв. Не признається, скажеш – більш у церкву не пущу, геть із села вижену!

Дожидав піп, ночами не спить. Прийшов Кирик у церкву – він зразу до нього:

– Кажи, сину, які гріхи маєш?

– Батюшко, чоловік що ступив, то й согрішив.

– Ні, я чув, що в тебе якісь грошики є непевні, що ти їх десь підчепив.

– Та ні, батюшко!

– Ну, не признаєшся, іди геть!

Тільки Кирик повернув до дверей, піп його за руку – кажи зараз!

– Так,– каже,– правда, батюшко, найшов казанчик.

– Еге! – батюшка йому. – А то ті гроші непевні. Принеси їх сюди, я молебень одслужу, всяку нечисту силу віджену; за це мені буде часточка, тобі часточка й на церкву часточка.

– Добре,– каже Кирик,– нехай так і буде.

Приходить піп увечері додому.

– А що? – питається попадя.

– Знаю вже, де Кирик грошей набрав.

– Почекай,– каже попадя,– не йди до нього. Я так зроблю, що всі гроші будуть твої.

Побігла до шевця й випрохала в нього шило та дратву. Прибігла додому й зняла з горища волову шкуру. Взяла ту шкуру, наділа П на попа: передні ноги на руки, задні – на ноги, роги – на голову.

– Іди ж тепер до Кирика, постукай у вікно – він ще не спить – та й скажи: «Ага! Забрав мої гроші, ще й на церкву хочеш дати попові! Оддавай зараз назад, бо всю твою хату геть рознесу, й тебе, і дітей твоїх, і жінку в пекло заберу!» – то він тебе злякається.

Прийшов піп під вікно, як заторохтить рогами! Глянув Кирик у вікно – йому й дух перехопило: «Ох, лишечко,– думав,– сатана прийшов!»
– Чого тобі, нечиста сило, треба?

– Ага,– белькоче піп,– забрав мої срібняки, та й мовчиш! Оддавай зараз назад, бо й хату твою геть рознесу, й тебе, й жінку, й дітей твоїх у пекло заберу!

– Почекай,– каже Кирик,– я тобі казанок крізь двері віддам...

Подав йому крізь двері казанка, піп ухопив і побіг додому. Тільки хотіла попадя той казанчик узять, а він до рук приріс. Стала волову шкуру віддирати – піп як закричить! Шкура приросла й став а попа справжній чортяка. Ото вже й світ недалеко, треба до церкви дзвонить, а піп у воловій шкурі стоїть. Став він дуже плакати.

– Почекай,– каже попадя,– не плач! Умиюся я біленько, уберуся гарненько, піду до Кирика, хай прийде, казанка забере,– може, тобі поможеться...

Умилася біленько, одяглася гарненько, прийшла до Кирика, поклонилася.

– Здоров був, Кирику!

– Здрастуйте, матушко! А що скажете?

– Та то батюшка з тобою пожартувати хотів...

– Ти диви, а я думав, що то справді біс...

Не пішов Кирик до церкви, а пішов людей скликати. Іде й гукав:

– Побила мене, люди, лиха година, вмерла в мене маленька дитина. Ніхто не схотів ямку рити, пішов я сам рити і вирив з грішми казанчик. Прийшов піп і забрав той казанчик, а він йому до рук приріс.

– Де ж він тепер? – питаються люди.

– У воловій шкурі стоїть.

Як посунуть люди юрбою! Ще Кирик до попового двору не дійшов, а вже вони у ворота товпляться. Піп на ганку у воловій шкурі стоїть. Прийшов Кирик, забрав казанчик, він і пустився з рук. Став піп плакати.

– Дайте мені хоч який-небудь хліб, не женіть з церкви!

– Як же тебе залишати, коли ти піп не піп, злодюга не злодюга? Хто тебе знав, що ти таке. В тебе совісті нема – не треба нам такого!

І прогнали попа геть.