У короля Матеуша була дочка, красуня, але ледача: ніколи нічого не робила, та й не вміла робити, щодня сиділа перед дзеркалом і милувалася собою.
Настав час видавати її заміж. Король оголосив: хто за три роки навчить його дочку працювати, за того він її й віддасть. Час іде та йде, а за королівну ніхто не сватається. Послав король людей шукати чоловіка для дочки. Поїхали вони у різні боки. І зустрівся їм якось хлопець – оре поле на восьми волах. Вони одразу йому наказали йти до короля.
Хлопець злякався, але нема чого робити, пішов. Приходить він до короля, а той йому все розповів, що та як. Погодився хлопець, обіцяв за три роки навчити дівчину працювати. Привів він королівну додому. Мати вибігла назустріч, дивується на вродливу дівчину.
На другий день хлопець узяв плуг, запряг волів і поїхав у поле, а матері наказав, щоб не примушувала невістку працювати. Увечері повернувся він з роботи, мати подала вечерю, а син запитує:
– Хто сьогодні працював, мамо?
– Я і ти, – відказує вона.
– Ну, хто працював, той і їсти буде.
Не сподобалося це королівській дочці, розсердилася вона і голодна пішла спати.
І на другий день так само було. А на третій королівна й каже свекрусі:
– Мамо, дай-но і мені якусь роботу, щоб не сидіти без діла.
Та наказала їй наколоти дров.
Минув день. Сіли вони вечеряти, а хлопець знову запитує:
– Хто сьогодні працював, мамо?
– Ми троє: я, ти і королівна.
– Ну, хто працював, той і їсти може.
І всі троє повечеряли. Так потроху королівна навчилася працювати.
Через три роки приїжджає король провідати доньку. Бачить – працює вона дружно зі свекрухою. Зрадів і каже:
– Невже ти навчилася працювати?
– А як же, – відповідає королівна, – у нас такий порядок: хто працював, той може їсти. І знаєш, батьку, якщо ти хочеш повечеряти, піди наколи дров.
Король привіз дочці та зятю багато подарунків, погостював, а потім забрав усіх трьох до себе в палац. Хлопця того він прийняв як рідного сина і ще за життя передав йому королівство.