Гансове щастя (Брати Ґрімм)

***

Гансове щастя (Брати Ґрімм) Сім років працював Ганс у хазяїна, а потім поклав собі звільнитися і сказав йому:

– Вийшов строк моїм наймам, хазяїне. Заплати мені те, що я заробив, бо вертатиму додому, до матінки.

Хазяїн не пошкодував для нього нагороди – віддав колишньому наймиту цілий золотий виливок завбільшки як Гансова голова. Загорнув Ганс плату за свою працю в хустину, завдав собі на спину та й поніс той свій тягар додому.

Ішов він, згинаючись під ношею у три погибелі, аж їде назустріч йому вершник на баскому коні. «Ох, – розмріявся Ганс, – добре, мабуть, мати такого коня! Сидиш собі, як на троні, ноги об каміння не б'єш, черевики не зношуєш, їдеш собі, куди хочеш, а коник везе». А вершник немов думки Гансові читає – гукнув до нього:

– Здоров був, Гансе, куди це ти простуєш?

– Мушу, – відповів Ганс, – донести додому цей золотий виливок, а він такий важкий, що я й розігнутися не в змозі.

– То поміняймося, – запропонував вершник, – я тобі дам свого коня, а ти мені – те твоє важке золото.

– Та я з дорогою душею, – сказав Ганс, – та тільки ти матимеш із тим золотом клопіт.

Спішився вершник, забрав золото, допоміг Гансові на коня сісти, дав йому повід і порадив:

– Коли схочеш, щоб кінь твій їхав швидше, цмокни на нього язиком і гукни: «Вйо! Гаття!».

Поїхав далі Ганс верхи, плечі розпрямив, радіє, що ноші своєї здихався. По якімсь часі здумав коня чвалом пустити. Цмокнув на нього, «Вйо!» – гукнув. Кінь той ураз і зірвався в галоп, а бідака-вершник полетів шкереберть у придорожню канаву, мало в'язи собі не скрутив. Насилу виборсався Ганс із того рівчака, та й побачив якогось селянина, що гнав свою корову на пасовисько. Ганс підвівся, сердитий на того коня страшенно, скаржиться селянинові:

– Не кінь, а чиста кара Божа: тільки й думки в нього, як із себе вершника скинути. Хіба така річ – така корівка, як ваша: що вже сумирна, а ще й дійна. І завжди хазяїн її має і молоко, і масло, і сир. От би мені таку!

– Коли хочеш, – каже йому селянин, – бери, а мені віддай свого норовливого коня.

А Гансу саме того й треба, зараз погодився.

Почимчикував Ганс далі, поганяючи свою корівчину. Та скоро настав спекотний полудень, і Гансові захотілося пити. «Зараз подою корову, молочка нап'юся», – вирішив Ганс, усе ще задоволений вдалою оборуд-кою. Та, видно, доїв так невміло, що зазвичай сумирна корова врешті не стерпіла і так хвицнула невдаху-Ганса задньою ногою, що той, добряче торохнувшись головою об землю, довгенько ще не міг прийти до тями. А під ту саме пору трапився дорогою м'ясник, який котив поперед себе на візку підсвинка.

– Що з тобою сталося? – запитав він, допомагаючи Гансові підвестися.

Той розповів, як усе було. Подав йому м'ясник бурдюк з водою:

– Попий, хлопче, освіжися. Ця корова, видно, стара, хіба на заріз годиться.

– Оце так, – знизав плечима Ганс. – Звісно, воно б добре було її вдома зарізати: он м'яса скільки в ній! Та я не люблю яловичину. А якби підсвинок отакий, то інша річ: це ж скільки ковбас можна накоптити!

– Так тому й бути!

Ударили по руках, і м'ясник охоче проміняв свого підсвинка на Ган-сову корову.

Йде собі Ганс далі, поросятко на мотузку веде, удачею своєю не натішиться. А дорогою до нього прибився якийсь ув'язливий молодик. Невідомо, хто він був за один, а тільки ніс під пахвою жирну білу гуску. Тож прибився, і йдуть вони разом, розговорилися. Ганс розповів, як вигідно він мінявся, а той зізнався, що несе свою гуску на святковий стіл на хрестини.

– Чи ти коли бачив таку птицю, її ж не кожен підніме, – вихваляв хазяїн гуску, схопивши її за крила, – ох і важезна! Два місяці п відгодовував. Як засмажимо її, як почнемо уминати, аж смалець по бороді потече.

– Ого, нівроку гуска! – погодився Ганс, зваживши птицю на руці, – всім гускам гуска, та мій підсвинок таки більший.

А молодика того щось, мабуть, стривожило, бо почав він роззиратися на всі боки, а далі й зашепотів Гансові на вухо:

– Послухай-но, здається мені, що з твоїм підсвинком справа не чиста. Чув я, що в сусідньому селі у старости свиню недавно вкрали – точнісінько таку, як оцей твій підсвинок. Ох, боюсь, матимеш ти біду, коли тебе з ним зловлять та запроторять куди слід.

Злякався Ганс.

– От халепа! – сердився він. – Послухай, друже, ти, бачу, у бувальцях був, запоможи мені в цій лихій пригоді: візьми підсвинка, а мені свою гуску віддай.

– Воно трохи небезпечно, – почухав потилицю молодик, – та як нічим не ризикувати, то нічого й не мати. Гаразд, виручу тебе. – Та й покотив хутенько візка з підсвинком кружними шляхами.

А Ганс із гускою під пахвою весело попрямував до рідної домівки, радий, що здихався того клопоту.

Вже до свого дому залишалося у нього на шляху останнє село, коли він побачив на вулиці гострильника, який стояв біля свого візка, крутив колесо і безтурботно мугикав собі якусь пісеньку.

Став Ганс, задивився, як вправно той робить свою роботу, а далі озвався до гострильника:

– Мабуть, добре тобі живеться, коли так весело гостриш, – позаздрив.

– Авжеж, – посміхнувся гострильник, – з моїм ремеслом не пропадеш. У вмілого гострильника завжди грошей кури не клюють. А ти де це дістав таку жирну гуску?

– Виміняв за підсвинка.

– А підсвинка купив?

– Виміняв за корову.

– А корову?

– Виміняв за коня.

– А коня?

– Купив за золотий виливок завбільшки з мою голову.

– А золото звідки?

– Та то був мій заробіток за сім років служби.

– Зразу видно, тямовитий ти хлопець, – похвалив гострильник, – а для повного щастя тобі до твого розуму бракує тільки грошенят.

– А що для цього треба зробити? – поцікавився Ганс.

– Відома річ, стати гострильником, як я. А для цього потрібно зовсім небагато – лише точильний камінь. У мене є зайвий, щоправда, не новий, але ж я й візьму за нього небагато – твою гуску, ото й усе… Згода?

– Ти ще й питаєш! – зрадів Ганс. – Адже я стану найщасливішим чоловіком у світі. І про мене казатимуть: «Е-е! Та в цього хлопця грошей кури не клюють!»

І Ганс радо віддав гострильникові гуску, промінявши її на точильний камінь.

– Візьми ще один, – сказав гострильник, даючи Гансові на додачу ще й важку брукову каменюку, – теж добрий камінь, твердий: на ньому старі цвяхи вирівнюватимеш. Та гляди його добре, то й матимеш копійку завжди.

Помандрував Ганс далі, важкі каменюки за плечима несе, а сам такий радий, що й не сказати…

Та ноша таки виявилась заважкою, скоро відчув Ганс, що притомився, бо ж цілісінький день на ногах. Тож запала йому в голову думка, що добре було б звільнитися від цієї ноші. Насилу доплентався він до придорожнього колодязя, бажаючи одного: перепочити і вдосталь напитися. Щоб не пошкодити каменів, поклав їх дбайливо на цямриння. Сам сів поряд, нахилився до води напитися, та й зачепив камені, а ті шубовснули просто в колодязь.

Побачивши, як вони тонуть, Ганс трохи не застрибав з радощів, а потім, плачучи, дякував Господу за те, що так легко позбувся того нового клопоту.

– Я найбільший щасливець на землі, – вигукував він, – кращого годі й бажати!

Ось так, з легким серцем і порожніми руками, повернувся Ганс нарешті додому, до своєї матінки.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)