Хлопчик-горошок (узбецька казка)

***

Хлопчик-горошок (узбецька казка)

Давно це було. Давніше, ніж ви думаєте. І жив тоді чоловік на ім’я Хасан. Був він наймит і не знав, куди подітися від злиднів, що обсіли його. Від раннього ранку до пізнього смеркання працював він на бая і не мав вільної хвилини, щоб піти додому пообідати. Обід приносила йому в поле жінка, бо дітей у них не було.

Отак і велося з року в рік. Чоловік орав байську землю, сіяв і поливав посіяне. Потім наставали жнива й молотьба, а тоді знову треба було угноювати землю, орати і сіяти. І так тривало б, мабуть, довіку, якби не сталося цієї дивовижної пригоди.

Одного разу, коли Хасан орав байське поле, жінка народила йому сина, але маленького-малесенького, завбільшки з горошину. Бідолашна жінка плакала й побивалася, нарікаючи на свою долю:

– Ну що мені робити? Батько твій від ранку до вечора голодний працюватиме. А я не маю сили обід йому віднести. І ти он який маленький вродився, що мені за поміч з тебе буде?! Ой, бачу, ні на що ти не годний, Нохотбаю мій, Нохотбаю. Краще б тебе зовсім не було!

Вона насилу звелася з постелі і, не втираючи сліз, пішла варити чоловікові обід. А зваривши, знову забідкалась: «Ну хіба ж я занесу цей обід у поле, коли й по хаті мене ледве ноги носять». Насипала вона юшки в горнятко й поставила біля порога. Коли бачить, до горнятка підкотився, мов горошина, її щойно народжений син та й каже:

– Ви не ходіть, мамо, сьогодні в поле, я сам однесу батькові обід.

– Ти? – зчудувалася мати.– Таке скажеш! Тебе самого на руках треба нести.

Прикро Нохотбаєві чути материну мову. Але він не став на те зважати, метнувся до порога, підняв горня й побіг. Мати тільки руками сплеснула від подиву.

А наймит Хасан уже поглядав на дорогу. «Чого це жінка сьогодні спізнюється? – думав він.– Уже б час пообідати, а її немає». Нараз Хасан зупинив воли, дивиться й очам віри не йме: котиться по дорозі знайоме горня, котиться саме, а жінки не видно. Хасан і рота від подиву роззявив, а горня підкотилося йому прямо до ніг, ще й пропищало:

– Тату! Я вам обід приніс.

Підняв Хасан горня – нічого не побачив. Тоді дістав перепічку і став обідати. Тим часом Нохотбай виліз на вола, забрався йому у вухо, гукнув щось, і воли слухняно пішли вперед. А хлопчик-горошок спритно перебрався на омач, щоб той із борозни не вискочив. Дивиться Хасан і дивується: воли самі йдуть, і земля ореться.

Наївся Хасан, поставив горня на землю й пішов до волів. А Нохотбай побачив це, покинув волів, підбіг до горняти, підхопив його легенько й побіг додому. Побачив це Хасан і зовсім розгубився: «Що воно за дивовижа?»

Прийшовши додому, він передусім спитав дружину:

– Ти чого не приходила сьогодні на поле? І хто мені обід приніс?

А дружина тільки засміялася:

– Не прийшла та й годі. Наче вдома роботи немає. А обід вам приніс ваш син.

Хасан розгнівався.

– Який син? Та коли б у мене був син, хіба ж я не знав би про те? І якби він приніс мені обід, невже б я його не побачив?

«Ні,– подумала дружина,– так я його не переконаю. Ще дужче розгнівається та й усе».– І вона гукнула:

Хлопчик-горошок (узбецька казка)

– Нохотбаю! Де ти? Ходи сюди!

– Кого ти кличеш? – не міг збагнути чоловік.– Що вига-дуєш? Який Нохотбай? Що за ім’я? Я такого зроду-віку не чув! Та й бути такого не може...

– Ой, помру з реготів! – не втрималася дружина.– Невже ви й досі не вірите? Синок у нас вродився. Тільки маленький- маленький, мов горошина. От я й назвала його Нохотбай.

Хасанові з подиву слова в горлі застрягли. Тут і Нохотбай підбіг до нього:

– Добридень, тату!

Довго дивився Хасан на нього, мов на комаху, і не було меж його подиву: по хаті, спритно перебираючи ніжками, бігало маля завбільшки з горошину.

– Оце ж і є наш синок Нохотбай,– сказала дружина.

Та Хасан все не вірив, що такий крихітка міг принести

йому горня з обідом. Проте серце його сповнилося радощів, і він похвалив Нохотбая:

– Молодець, синку! Завжди допомагай батькам.

Сіли вони, гомонять. Слухає Хасан, що Нохотбай каже, й радіє: «Дуже метиковане хлоп’я, будуть з нього люди. От тільки маленький. Але то дарма. Виросте! – заспокоював себе Хасан.– Можна й почекати!»

Але марно чекав Хасан. У людей діти росли, снаги набирались, а його Нохотбай, який був у день свого народження, такий завбільшки й лишився. Все ж батьки були дуже вдоволені своїм дитям. Нохотбай геть усе робив у хаті, радо пособляв і батькові, і матері.

Одного разу Хасан надумав показати свого сина баю. Гукнув Нохотбая, й пішли вони до господаря. Побачивши маля, бай спершу зареготав, а тоді розлютився:

– Ти кого мені привів? Хіба це людина? Мені наймити потрібні, а не комахи! Заберіть його звідси! Ні, стривайте! – наказав він служникам. – Одвезіть його на той бік річки Курдум і киньте в ущелину!

Хасан жахнувся. А коли служники схопили Нохотбая і той жалібно запищав, батько заплакав з такої кривди. Служники подалися з хлопчиком-горошком до річки, а Хасан побіг додому й розповів дружині про своє горе. Плакали вони, плакали, побивались, а вдіяти нічого не могли.

Байські служники перевезли Нохотбая човном через бурхливу річку Курдум, зійшли на берег і кинули хлопчика-горошка в глибоку ущелину. Минув день, зайшла ніч, а Нохотбай усе дерся вгору схилом. І таки видерся з ущелини, уже вранці, коли зійшло сонце.

Кілька днів по тому блукав Нохотбай берегом, аж поки набрів на людей. Вони прихистили малого, нагодували й приголубили. Нохотбай працював укупі з ними, не шкодуючи рук. Полюбили його люди, берегли, мов рідного сина, жаліли, коли він розповів про жорстокий вчинок бая, про те, як знущався той з батька.

Одного дня люди зійшлися в хаті, де жив Нохотбай, і вирішили помститися баю. Вони обрали Нохотбая своїм ватажком і перепливли човном річку Курдум. Довго вони йшли, а Нохотбай, не знаючи втоми, усе вів їх далі. Нарешті дісталися вони до байського будинку й несподівано напали на бая. Убивши жорстокого багатія, забрали все його майно й віднесли в Хасанову хату.

Щасливий Нохотбай знов опинився вдома. Батьки обнімали його й цілували, плакали з радощів.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)