Жив собі якось вовк. І надумав він розорати землю та посадити виноград. Та щоб не сам гарував, покликав собі на підмогу лисицю й зайця. Для помічників приготував частування – цілий горщик меду, запашного, аж блищить.
Працювали вони всі гуртом, завзято, аж поки лисицю не почало мучити солодке бажання – дуже вже їй того медку закортіло. Повернулася вона до найближчої лози, приклала лапу до вуха та як закричить:
– Ей, ей!
– Хто це тебе кличе? – питають вовк і заєць.
– А то, мабуть, на хрестини звуть! – вигадала лисиця, прикидаючись здивованою.
– Ну, то йди вже, – каже вовк.
– Та не барися, вертайся хутчіш! – додав заєць.
А лисиця – просто до того куща, де вовк сховав горщик із медом. Належалася, наїлася, аж язиком облизується, й повернулася на роботу.
– Ну що, як малюка назвали? – питає вовк.
– Початочок! – хихотнула лисиця.
– А гостей чим частували? – поцікавився заєць.
– О, на славу! – каже лисиця, облизуючи губи.
Знову взялися за діло. Та не встигли й добряче попрацювати, як лисиця знову прислухається – й знов гукає:
– Ей, ей!
– Хто там тебе знов кличе? – питає вовк.
– Та, мабуть, на другі хрестини! – відповідає лисиця.
– Іди вже, – махнув лапою вовк.
Лисиця зникла – і до останньої краплини вилизала половину меду. Повернулася, сяє від задоволення.
– Як цього разу дитину назвали? – питає заєць.
– Середочок! – відповіла лисиця, і очі аж сміються.
Та й на тому не спинилась: утретє побігла "на хрестини" й дочиста спорожнила горщик. Повернулася ситенька, задоволена, а вовк із зайцем, втомлені, полягали спочити та незчулися, як поснули.
Хитра лисиця підкралася, взяла залишки меду й намазала ним зайцеві хвіст.
Потім як закричить:
– Ей, соньки! Досить дрімати!
– О, ти вже повернулася? Ну, як там дитину назвали? – позіхнув вовк.
– Поскребочок! – хихикнула лисиця.
– І гостей частували? – питає заєць.
– Ще й як! – солодко відповідає вона. – А ти, кумоньку, – обернулася до вовка, – чи не час би й нас нагодувати?
– І справді, – погодився вовк, – полудень уже, саме час обідати.
Побіг до куща, розгріб листя – а горщик порожній!
Розсердився страшенно, вернувся до товаришів і гаркнув:
– Хто мед з’їв?! Знайду злодія – голову відірву!
А лисиця й каже спокійно:
– Коли ти спав, кумоньку, заєць увесь мед і вилизав.
– Брехня! Не їв я! – заверещав заєць.
– Не відбріхуйся, – каже лисиця, – коли не їв, то чому ж у тебе хвіст увесь у меду?
Поглянув вовк – і справді, хвіст липкий, аж блищить. Розлютився, заричав і кинувся на зайця.
Заяць – тільки стриб! – і вже мчить, аж пил курить за ним. Вовк наздогнав, схопив зубами за хвіст – та заєць вислизнув, а хвіст його лишився в пащі вовка.
Отак і врятувався бідолаха, тільки відтоді бігає куций.