Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Дід і Лев (азербайджанська казка)

Казки про:
1045

Дід і Лев (азербайджанська казка)

Якось пішов дід з онуком у ліс по дрова. Раптом бачать – іде їм назустріч лев.

– От мені пощастило! – зрадів лев.– Три дні ходжу голодний, а тут ви мені самі в лапи попались. Я вас обох одразу з'їм.

Почув онук ці слова й злякався:

– Діду, лев роздере нас. Що нам робити?

– Не бійся, дитино,– каже дід.– Я його прожену.

– Як же ти його проженеш? – питає онук.– Лев такий дужий, а ти такий старий, у тебе й сили нема.

– А навіщо мені сила? Я його перехитрю. Ось дивись.– І дід схопив сокиру й побіг до лева: – Ти диви, вже кілька днів полюю на лева, та він усе не попадається. А тут сам ти мені до рук прийшов. Ось я зарубаю тебе сокирою та й заберу додому. Цілих три дні твоє м'ясо смажитиму і їстиму.

– Де ж у тебе та сила, щоб ти мене вбив? – питає лев.

– Не віриш, що в мене є сила? – питає дід.– Ходімо, позмагаємось. Тільки спершу домовимося: я буду за

тебе дужчий – ти станеш моїм слугою, ти будеш дужчий – я тобі вік служитиму.

Пристав на цю думку лев. Підняв дід камінь із землі й каже:

– Якщо ти такий дужий, як я, візьми цей камінь і здави, щоб з нього вода виступила.

Узяв лев камінь, душить, душить, уже й тріснув той камінь, а вода не виступає.

А дід непомітно вийняв з торби яйце, узяв камінь, здушив на ньому яйце – і камінь змокрів.

– Бачиш,– каже дід,– я таки видушив із каменя воду. Чия взяла?

Довелося левові стати дідовим слугою. З того дня дід завжди їздив на левові верхи.

Якось поїхав дід у ліс і став рубати дерево. Довго він цюкав сокирою, а дерево все не падає. Побачив це лев, підбіг до дерева, схопив його лапами та й вирвав з корінням.

– Що ж ти, діду, хвалився, що дужчий від мене,– каже лев,– а не можеш мале деревце зрубати?

Бачить дід, що лев розгадав, хто він такий, та й каже:

– Дурний ти, леве, то я хотів побачити, чи в тебе вистачить сили хоч дерево повалити. А мою силу ти побачиш, як я ось піду та вполюю двох-трьох левів.

Страх узяв лева.

«А що,– думає,– як старий не вполює жодного лева, та мене вколошкає?!» – і дременув у ліс.

Коли це біжить назустріч левові лис.

– Братику лис, від кого це ти так тікаєш, невже від діда? – питає лев.

– А то що за один?

І лев розповів лисові про діда, який вичавлює з каменя воду, полює на левів і примушує їх потім на себе робити.

Зареготав лис:

– Ой, дурний же ти, леве. Де ж у діда та сила, щоб воду з каменя вичавлювати? То він тебе обдурив. Ти на нього як заричиш, то він і вмре з переляку. Ось ходімо поквитаємося з ним.

Повірив лев хитрому лисові й пішов з ним на старого. Дід ще здалеку помітив лева з лисом і одразу втямив, що лис затіяв щось недобре.

– Ах ти ж клятий лисе! – крикнув дід.– Я ж тобі загадав, щоб ти мені жирного лева привів, а ти ведеш якусь шкапу. Ну, та дарма, А й цього з'їм. Але як ти мені ще раз такого приведеш, я тебе роздеру.

Зачув лев ці слова, подумав, що лис хотів його дідові в руки віддати, і побіг чимдуж до лісу.

А дід і каже онукові:

– Тепер ти сам побачив, що самою силою не візьмеш. Треба ще й розум у голові мати. Тоді тебе ніякий ворог не здолає.