Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Як Лисиця з Віслюком потоваришувала (азербайджанська казка)

Казки про:
1000

Як Лисиця з Віслюком потоваришувала (азербайджанська казка)

Було це чи не було, а жив колись чоловік. Щодня ходив він у ліс – назбирає хмизу, покладе на віслюка та й везе продавати на базар. Чоловік цей був злий і скупий. Бувало, нав'ючить стільки на бідного віслюка, що той насилу ноги переставляє. Не знав віслюк ні дня, ні ночі. Якось цей чоловік пішов аж у глиб лісу по хмиз, а віслюка пустив попастися. Тут на віслюка й наразилася голодна лисиця, яка все гадала, де б украсти курку чи курча.

Підбігла лисиця до віслюка й питає:

– Що це за життя в тебе, брате? З ранку до вечора тягаєш хмиз, аж зігнувся в три погибелі.

– Лисичко-сестричко, а що я маю робити? Якби це на мене, я так тяжко не працював би. Але ж хазяїн мій запопадливий: дихнути не дає.

– Отож я й кажу: годі тобі спину гнути. Ось я заберу тебе в ліс, ти там і лиха не знатимеш. А ти мені віддячиш за це.

– А чим же я тобі віддячу? – питає віслюк.

– Я з тебе небагато візьму, даси з десяток курей.

– Ой лисичко-сестричко, де ж я тобі тих курей наберу?

– А я тобі розкажу. Мене кури як побачать, то так тікають, аж пір'я летить. А тебе вони не боятимуться, бо знають, що ти їх не їси. Вийдеш ти у поле край села, де кури пасуться, і сам з ними про людське око попасешся. Хапатимеш по одній курці та й носитимеш до моєї нори.

Пристав віслюк на лисиччину раду.

Уранці вкрав він з десяток курей і попереносив лисиці до нори. Лисиця вилізла з нори, двох курей з'їла, решту подушила й заховала про запас.

– Ну, а тепер я навчу тебе, як хазяїна спекатися. Придурися, що ти, братику, буцім занедужав. Хоч як тебе лупцюватиме господар, ти не вставай і з хліва не виходь, а тільки стогни. Полежиш отак днів зо три, і хазяїн подумає, що ти здох, викине тебе, а ти й прийдеш до мене в ліс.

Віслюк так і вчинив, як його навчила лисиця.

Бачить хазяїн, що як здохне віслюк у хліві, то він і коня тут не зможе поставити. Витяг він віслюка на вулицю, замкнув хлів, а сам пішов у хату.

Лежить віслюк на дорозі, крадькома роззирається. Бачить – нікого нема, схопився на ноги і побіг чимдуж до лисиці. Розказав віслюк їй про свою пригоду, та й пішли обоє на радощах у ліс. Коли це чують – лев рикає і прямісінько на них біжить.

В віслюка й на душі похололо:

– Ой-ой, він же сюди біжить. Лихо нам буде.

– Не бійся,– каже лисиця,– поки ти зі мною, тобі нічого не загрожує! Зроби лиш так – гукни щосили на весь ліс: «А хто тут найдужчий?» Почує лев та й подумає, що коли в цього звіра такий гучний голос, то, напевне, він дуже сильний. Ось побачиш, лев сам тебе злякається.

Заревів віслюк щосили, аж дерева захиталися. Почув лев те ревище й міркує собі: «Я вважав, що в мене найгучніший голос, аж воно не так. Яка ж тоді сила в цього звіра, коли він так реве!»

Як Лисиця з Віслюком потоваришувала (азербайджанська казка) - 2

Хотів уже лев назад повертати і раптом з віслюком зустрівся. Такого звіра лев зроду-віку не бачив і здивовано витріщився на віслюка. Навіть трохи наполохався лев. Аж бачить – і звір як у лихоманці трясеться.

– Гей, сильний звірю, чого це тебе так тіпає? Невже мене боїшся?

А віслюк так злякався, що йому й мову одібрало. Бачить лисиця – а вона збоку стояла,– що лев може розгадати їхні хитрощі й тоді непереливки їм буде, та й каже:

– Братику лев, ти найдужчий серед усіх звірів на землі, а цей – серед звірів, які живуть під землею. Він не знає тутешнього краю і взяв мене поводирем. Щоб ти знав, він не від страху тремтить, а від люті. Дуже він розгнівався, коли побачив, що хтось поперед мене вийшов. Замало не роздер тебе на шматки, я насилу вблагала його.

Кажучи це, моргнула віслюкові, щоб той не підвів її. Лев, наслухавшись такого про віслюка, вклонився йому, ще й вибачився.

Зрозумів віслюк, що тепер лев його боїться, і, трохи оговтавшись, запитав гордовито:

– Бачу, ти хочеш мені прислужитися. Вгадав чи ні?

– Авжеж, брате, я тобі вірою й правдою служити буду.

– Гаразд,– каже віслюк,– з цього дня я беру тебе в слуги. Робитимеш усе, що тобі загадаю. А не слухатимеш – отуди в прірву скину.

Лев щиро поклявся, що служитиме віслюкові до самої смерті.

Отак утрьох – лисиця, віслюк і лев – ходили й лиха не знали. Лев курку яку чи вівцю вполює, одразу ж лисиці дає ласий шматочок. А віслюк попасеться, зерна попоїсть і теж ситий.

Якось вони вийшли на берег гірської річки. Віслюка мучила спрага, і він спустився вниз, щоб напитися води. Раптом він посковзнувся і впав у воду. Хоч як віслюк старався, а звестися на ноги не міг. Вода вже підступала йому до самого горла. Бачить віслюк, що от-от захлинеться, задер голову і заревів так, що моторошно стало. Побачив лев, що віслюк у біду попав, кинувся його рятувати і за мить витяг із води на берег. Віслюка з ляку так трясло, що зуб на зуб не попадав: таж ледь-ледь не захлинувся й не потонув.

– Чого це ти так тремтиш? – питає його лев.

– Ти що, думав, я тону? Я ж не дитина. Схотілось покупатися, а ти мене не пустив. Ото я знову й лютую

Лев повірив, що віслюк справді хотів покупатись, а він йому перебив. Тепер віслюк йому не подарує. Злякався лев і кинувся навтікача. Вже як лев далеко відбіг, віслюк гукнув йому навздогін:

– Гей, леве, куди ти тікаєш? Біжи, все одно мої слуги тебе доженуть і приведуть до мене. Тоді я покажу тобі, як я плаваю. Не хочеться мені тебе кривдити, а то вмить тебе злапав би.

Почув це лев і ще дужче припустив. Тут зустрів його заєць і очам своїм не повірив: лев тікає.

– Гей, хоробрий леве, я ще зроду-віку не бачив, щоб ти утікав. Хто це тебе так налякав?

Трохи відхекався лев і розповів зайцеві про свою пригоду.

Як Лисиця з Віслюком потоваришувала (азербайджанська казка) - 3

Заєць поміркував собі й каже:

– Брате лев, ми не знаємо звіра, дужчого за тебе. Хоч розкажи, який із себе той горластий звір?

Розповів лев усе про віслюка, і заєць так зареготав, що луна пішла лісом.

– Та то ж звичайнісінький віслюк! Це такий звір, що як ти на нього лапу покладеш – він і дух спустить. То все витівки хитрої лисиці. Ось ходімо, ти за одну мить з ними впораєшся.

Лев повірив зайцеві, посмілішав і рушив з ним на віслюка та лисицю. Віслюк ще здалеку помітив, що вони прямують до них, і одразу сполохався:

– Лисичко, видно, лев розкумекав, хто ми та що ми, і йде до нас на розправу. Що його робити? Куди втікати?

– Не бійся,– каже лисиця,– я і цього разу його перехитрую, а там побачимо, що буде.

Підходить до них лев і гукає:

– Гей, ти, немічна тварино! Нащо ти мене обдурив? Ану виходь сюди, я з тобою панькатися не буду.

Але вийшла лисиця й каже:

– Братику лев, коли ти втікав, віслюк розпитував мене, куди ти побіг. Було мені за тебе. Таж віслюк товаришує з цим самим зайцем, який тебе обдурив і знову привів сюди. Бач, сам сюди не підходить, стоїть собі збоку.

Лев знову повірив лисиці і побіг так, що аж курява знялася.

Побачив заєць, що лев дременув, і побіг навздогін.

– Гей, братику лев, куди ж ти втікаєш? Лисиця обдурила тебе. Вертайся назад.

Та де там! Лев і слухати не хотів. Озирнувся заєць та й сам побіг.

А лисиця тим часом сполошилася.

– Чого доброго, брате віслюк,– каже,– вони ще вовка приведуть. Отоді вже не буде порятунку. Краще тікаймо, поки голови цілі.

І вони розійшлися. Дурний віслюк повернувся в село, а хитра лисиця – в ліс.