Біла качечка (російська казка)

***

Біла качечка (російська казка) Один князь узяв шлюб із красною князівною і не встиг ще надивитись на молоду дружину, не встиг з нею нагомонітися, не встиг її наслухатись, а вже мав з нею розлучатися: мусив рушати князь у далеку дорогу, покинути дружину саму. Що тут вдієш! Кажуть, вік обнявшись не просидіти. Довго плакала княгиня, довго князь її утішав, наказував не полишати високих теремів, не ходити на посиденьки, з лихими людьми не знатися, лихих порад не слухати.

– Добре, – каже княгиня. – Усе зроблю, як велиш.

Поїхав князь, а вона зачинилася у своїх покоях і не виходить.

От минув якийсь там час, аж приходить до неї молодиця, з виду – проста і привітна. А насправді то була відьма.

– Чого, – каже, – нудьгуєш? Вийди, на білий світ поглянь, садочком раз-другий перейдись, журбу розвій.

Довго княгиня відмовлялася, не хотіла, а потім міркує собі: садочком походити не гріх, – і пішла. Було там озерце з джерельною кришталевою водою.

День такий спекотливий, – каже відьма, – сонце пече, а водиця студена так і хлюпоче. Чи не скупатись нам?

– Ні, ні, не хочу! – княгиня їй. А сама подумала: воно й скупатись не гріх! Скинула сарафан і стриб у воду.

А відьма лясь її по плечі.

– Пливи ти, – каже, – білою качечкоюі . І попливла княгиня білою качечкою.

Відьма швиденько вбралася в її одежу, причепурилась і сіла чекати князя. Тільки пес гавкнув, дзвіночок теленькнув, вона уже біжить назустріч, кинулась до князя, цілує, милує. Він зрадів, руки простяг, пригортає її – йому й на думку не спало, що це не його дружина.

А біла качечка знесла яєчка, вивела діток: двох гарних, а третє – недолугеньке. От виросли вони, стали по озерцю плавати, золоту рибку ловити, клаптики збирати, жупанці зшивати, вихоплюватись на бережок та позирати на лужок.

– Ой, дітки, не ходіть туди! – наказувала їм мати.

Але дітки не зважали; сьогодні пограються на траві, завтра побігають по мураві, далі, далі – і якось прийшли аж до княжого двору. Відьма їх упізнала одразу, зубами заскреготіла. Покликала діток, нагодувала-напоїла і спати поклала, а далі звеліла розпалити вогонь, почепити казани, нагострити ножі. Лягли два братики та й поснули. А недолужко, якого, щоб не застудити, мати наказала їм у пазусі носити, – то він не спить, усе чує та бачить.

Серед ночі підійшла відьма до дверей і питає:

– Діточки! Ви спите чи не спите? А недолужко їй:

– Ми спимо – не спимо, думу думаємо,

що хочуть усіх нас порізати;

вогні розпалено калинові,

казани підвішено киплячі,

ножі гострять сталеві!

– Не сплять! Пішла відьма, походила-походила, знов під двері:

– Діточки! Ви спите чи не спите? Недолужко їй знову:

– Ми спимо – не спимо, думу думаємо,

що хочуть усіх нас порізати;

вогні розпалено калинові,

казани підвішено киплячі,

ножі гострять сталеві!

"Чому ж то все один голос чути?" – думає відьма.

Прочинила тихцем двері, бачить: обидва брати сплять міцним сном. Провела вона над ними мертвою рукою – вони й переставились (вмерли). Вдосвіта біла качечка кличе діток: дітки не йдуть. Вчуло біду її материнське серце, стріпнулась вона й полетіла на княжий двір.

А там білі, як хустиночка, холодні, як крижиночка, лежали один побіля одного її синочки. Метнулась вона до них, крильця розпростерла, діточок обхопила і людським голосом заквилила:

– Кря, кря, мої рідні синочки!

Кря, кря, мої голубочки!

Я нуждою вас виходжувала,

Я сльозою вас випоювала,

Темні ночі не досипала,

Солодкого кусеня не доїдала!

– Жінко, чуєш, – яка дивовижа? Качка промовляє людським голосом, – каже князь.

– Це тобі причулося. Накажи її з двору прогнати.

От качку проганяють, а вона облетить кружка та й знову до діток:

– Кря, кря, мої рідні синочки!

Кря, кря, мої голубочки!

Погубила вас відьма стара,

Відьма стара, змія люта,

Змія люта, ще й підступна;

Забрала у вас батечка рідного,

Батечка рідного, дружиноньку мою,

Утопила нас в ріці-бистриці,

Обернула нас на качаточок,

А сама живе – величається!

"Он воно що!" – подумав князь і загукав:

– Упіймайте мені білу качечку! Кинулись усі її ловити, а біла качечка літає й нікому не дається: вибіг князь сам – от вона йому на руки і впала.

Узяв він її за крильце і каже:

– Стань біла береза у мене позаду, а красна діва попереду!

Біла береза виструнчилась у нього позаду, а красна діва стала попереду, і в красній діві князь упізнав свою молоду княгиню. Тут-таки упіймали білу сороку, підв'язали їй дві пляшечки, повеліли в одну набрати води живлющої, в другу говірливої. Сорока злітала, добула води. Бризнули на діток живлющою водою – вони стріпнулися, бризнули говірливою – вони заговорили. І стала у князя ціла родина, й усі вони жили-поживали, добра наживали, лихо забували. А відьму прив'язали до кінського хвоста і розмикали її коні по чистому полю: де відірвалася нога – там стала кочерга, де рука, там граблі, де голова – там кущ та колода. Налетіли птахи – м'ясо поклювали, поднялися вітри – кістки розметали, і не залишилося від неї ні сліду, ні пам'яті.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)