Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Чаклунка з підводного царства (карельська казка)

Казки про:
3931

Чаклунка з підводного царства (карельська казка) Була в одного чоловіка донька Марійка. Виросла дівчина вродливою, доброю та роботящою. Якось надумав чоловік оженитися й узяв собі злу та заздрісну жінку, яка також мала доньку – Марфу – негарну та вередливу.

Мачуха відразу незлюбила Марійку й примушувала бідолашну виконувати найтяжчу роботу, а ледащиця лише пиріжки на печі їла.

Проте й цього лихій жінці було замало – вирішила падчерку роботою вимучити. Дала бідній дівчині жмуток торішньої болотяної трави, відвела до річки, посадила біля вирубаної у кризі ополонки та примусила прясти.

Сидить Марійка, а від лютого морозу вже й пальці не слухаються. Раптом веретено випало з рук і – прямо у крижану воду.

– Хоч так, хоч інакше – мачуха все одно сваритиметься, то вже спробую відшукати веретено, – подумала дівчина та стрибнула в ополонку.

У підводному царстві було на диво світло й тепло, тому Марійка весело рушила широкою дорогою. Іде вона, аж бачить: хатинка стоїть. Зайшла, а там бабця на печі сидить. Дівчина привіталася, а стара й каже:

– Допоможи-но, красуне, в хаті прибрати, бо сама захворіла й дуже немічною стала.

Марійка миттю поприбирала, та так гарно, що все аж заблищало!

– За добро та працелюбність візьми подарунок, – мовила стара й вичаклувала дві величезні скрині.

Раптом дівчину закрутило у вихорі, й за мить вона опинилася вдома. Батько, мачуха та сестра вибігли з хати й почали роздивлятися, що за диво таке. Коли ж відкрили скрині, то ледь не попадали: повнісінькі золота й дорогоцінних каменів.

Розповіла Марійка про пригоду зі старенькою чаклункою. А лихій мачусі захотілося, щоб і її донька такою ж багатою стала. Отож відправила Марфу до ополонки. Вкинула веретено у воду, а за ним і дівчину зіштовхнула.

Опинилася Марфа в підводному царстві. Пішла вона дорогою широкою, аж доки не натрапила на хатинку.

– Гей, бабо! – кричить ледащиця. – Виходь і подарунки давай!

Здивувалася чаклунка, виглянула з вікна та й каже:

– Допоможи, добра дівчино, в хаті прибрати, бо вже стара та немічна стала.

– Ти що! – обурилася Марфа. – Я навіть удома нічого не роблю, а в тебе тим паче не працюватиму! Хутчій неси сюди подарунки!

– Ну що ж, бери, якщо хочеш, – мовила бабуся й хитро посміхнулася.

Тієї ж миті ледача дівчина разом із величезними пакунками опинилася на рідному подвір’ї.

А тут на неї вже мати чекає. Розкрили вони один клунок, і звідти вирвався справжній струмінь смоли, який з голови до ніг змастив Марфу з її лихою матір’ю. Коли жінки торкнулися іншого, то вилетіла величезна хмара пір’я й повністю їх обліпила.

Так і довелося злим ледацюгам тікати: у смолі та пір’ї!