У заможного й славетного ґрафа Марча була вродлива й весела донька Дженет. Батько так хвилювався за дівчину, що ніколи й нікуди саму не відпускав. Від ранку до вечора разом із подругами красуня сиділа у високій вежі, в’язала й вишивала та крадькома визирала у віконечко. А там виднівся густий і дрімучий ліс, у якому, як розказувала старенька кухарка, мешкали прекрасні юнаки-ельфи.
– Ех, як би хотілося опинитися на квітучій галявинці, зустріти прекрасного принца й під чарівну музику танцювати з ним, немов на балу, – сумно зітхала Дженет і засмучена знову бралася за рукоділля.
Проте одного разу, коли ґраф поїхав до сусідньої країни у справах, а подружки відпочивали після обіду, красуня непомітно прошмигнула повз варту й опинилася надворі. Потім дівчина нишком прочинила ворота й опинилася на вулиці.
– Який прекрасний світ! Які запашні квіти! Як гарно співають птахи! – раділа ґрафиня й вдихала на повні груди ніжні пахощі весни.
Гуляючи полем, незчулася, як дісталася лісу. Побачивши безліч лісових дзвіночків, дівчина вирішила назбирати квітів додому. Проте щойно торкнулася однієї рослини, як раптом почула за спиною:
– Чому не бережеш красу, дівчино?
Озирнувшись, Дженет побачила вродливого парубка.
– Хотіла вирвати кілька дзвіночків для своїх подруг, – пояснила красуня, – адже їх, як і мене, ніколи не пускають гуляти до лісу.
– Що ж, – подобрішавши, всміхнувся незнайомець, – тоді дозволь допомогти. Мене звати Там Лін, я охороняю цей ліс від кривдників.
– А я – Дженет, – простягнула руку красуня, – донька ґрафа Марча.
Увесь день Там Лін і ґрафиня гуляли лісом, розмовляли й сміялися. Аж ось дівчина помітила, як сонечко котиться до заходу.
– Мені час повертатися до замку, – налякано вигукнула красуня, – якщо батько дізнається, що ходила до лісу, зачинить у вежі назавжди! – І Дженет, навіть не попрощавшись, щодуху побігла додому.
Увечері красуня не втрималася й розповіла про свою пригоду добрій кухарці.
– Стережися того юнака, – порадила налякана бабуся. – Очевидно, то принц ельфів. Він ніколи не одружиться з тобою, оскільки не має права перебувати між людьми.
Почувши таку відповідь старенької, графиня дуже засмутилася, оскільки вродливий хлопець полонив її серце.
«Завтра за будь-яку ціну маю сходити до лісу й запитати Там Ліна чи це правда», – подумала Дженет і попрямувала до своєї кімнати. Усю ніч дівчина не стулила повік, думаючи про вродливого хлопця. А рано-вранці, щойно сонечко визирнуло з-за горизонту, нишком прокралася крізь варту й помчала до лісу.
– Що сталося? – захвилювався Там Лін, побачивши Дженет.
– Чи правда, що ти ельф і ніколи не мешкатимеш із людьми? – запитала красуня.
– На жаль, так, – сумно опустив голову парубок. – Я народився людиною, проте зла чаклунка перетворила колись на лісовий дух. Лише однієї ночі на рік можу стати таким, як колись. Вона настане сьогодні. І якщо хтось зуміє втримати коня за вуздечку, не зважаючи на жодні потворні маски, які вдягатиме на мене лиходійка, той назавжди скине чари.
– Я врятую тебе! – вигукнула Дженет.
– Тоді, коли настане північ, чекай на мене тут. Їхатиму на білому скакуні й скину тобі рукавичку. Піднявши її, надінь, а потім хапай гривастого за золоті ремені.Не відпускай коня, не зважаючи ні на що.
Як настала ніч і всі в замку міцно заснули, Дженет тихенько вийшла надвір і, перемагаючи страх, чимдуж побігла до лісу. Рівно опівночі на галявину почали злітатися всі лісові духи й страховиська. І серед них ґрафиня побачила величну королеву ельфів, а поруч – вродливого юнака. Дженет упізнала Там Ліна, схопила білогривого за вуздечку й міцно стиснула в кулаці. Тієї миті чаклунка перетворила хлопця на ведмедя. Дженет від жаху міцно заплющила очі, проте коня не відпустила. Потім лиходійка перетворювала юнака на змія, велетенську ящірку й павука, проте так і не змогла перемогти сміливу дівчину. На світанку королева ельфів зникла разом зі страховиськами, а щасливі Там Лін і Дженет повернулися до замку.
Невдовзі закохані справили гучне весілля й жили довго та щасливо в мирі та злагоді.