Чабан та одноокий велетень (інгуська казка)

***

Чабан та одноокий велетень (інгуська казка)

Розказував мені старий ворон, буцімто сталося це тоді, коли в горах велетні жили, а всі звірі, і великі, і малі, людською мовою говорили. Може, воно й так, а може, й ні. Недаремно подейкують, що буцім ворон і лиса обдурив...

Хотів я оповісти цю казку по-воронячому – довгими словами. Та згадав, що розумні люди кажуть: мотузка добра як довга, а розповідь – як коротка. Ото ж слухайте й не перебивайте...

Був собі чабан. Пішов він якось у гори – пасовисько для своєї отари вибрати. Ішов та й ішов і на крутому схилі побачив овець. А людей при отарі не було. Здивувався чабан: «Хто це овець без догляду в такому місці лишив? – подумав він.– Розбредуться по горах – не збереш потім». Аж тут побачив, що за вівцями приглядає великий білий цап: як тільки відійде вівця убік чи відіб’ється від отари – цап наздоганяє її і підштовхує рогами, аби йшла назад. Дивився чабан і дивувався. Сонце вже сідало за гори. Білий цап зібрав овець і кудись погнав: напевне, на ночівлю. Чабан пішов за ними.

Отара підійшла до високої скелі й збилася купкою біля великої печери. З печери вийшов господар: одноокий велетень гарбаш. Він загнав отару в печеру, буркнув щось білому цапові й хотів був уже заховатися в печері, та побачив здивованого чабана. Підійшов до нього, нахилився, роздивився його, навіть пальцем торкнувся і сказав:

– Давно я людей не стрічав. Заходь, гостем будеш.

Прийняв велетень чабана привітно, пригостив бараниною, а потім звелів йому зварити вечерю, на двох, а сам затулив каменем вихід із печери і ліг спати. Білий цап теж задрімав. А чабан заходився господарювати біля вогню. Раптом чує – кицька нявчить. Він кинув їй шмат м’яса, а вона йому й каже людською мовою:

– Послухай, дядьку, велетень гарбаш тільки прикидається добрим. А насправді він дуже жорстокий. Прокинеться і з’їсть тебе. Хочеш – я допоможу тобі врятуватися?

– Як же ти мені допоможеш?

– Допоможу тобі не силою своєю, а порадою. Розпечи, щоб аж червоним став, залізний прут і осліпи гарбашеві його єдине око. Велетень скочить, почне шукати тебе, але ти заховайся у кам’яній розщелині й не потрапляй йому під руки. Гарбаш почне тебе кликати, пропонуватиме золотий перстень. Але ти мовчи. І персня того не бери: як тільки візьмеш його в руки, він перекинеться на залізні кайдани, закує тобі руки – і тоді тобі кінець.

Чабан послухався кицьчиної поради. Розпік залізний прут, на якому гарбаш смажив собі м’ясо, підкрався до велетня і вдарив у його око. А потім заховався у кам’яній розщелині і сидить мовчки. Гарбаш реве від болю й люті, стрибає сюди-туди, але пастуха знайти не може. Бігав-бігав, стрибав-стрибав, а далі ліг, прикинувся, що зовсім знесилів і ось-ось помре. Та й каже жалібним голосом:

– Чабане, візьми на згадку мій золотий перстень. Мені він уже більше не знадобиться.

Але чабан мовчить, персня не бере, пам’ятає, що кицька наказувала.

Велетень гукав-гукав, а далі затих і заснув. Чабан теж ліг спати. Рано-вранці чує: хтось смикає його за рукав. Дивиться – кицька вчорашня. Побачила, що чабан прокинувся, та й каже:

– Зараз велетень прокинеться й відсуне камінь, щоб випустити з печери свою отару. Ти загорнися у овечу шкуру і вийдеш з отарою на волю. Тільки мене теж із собою візьми.

Чабан знайшов у кутку овечу шкуру, загорнувся в неї, кицьку поклав за пазуху і сидить, чекає.

Прокинувся велетень, важко заворушився і гукнув:

– Гей, білий цапе, розвиднілося вже чи ні?

Білий цап подивився у шпарку та й каже:

– Не тільки розвиднілося, а вже й сонечко зійшло. Давно пора отару вигонити.

Гарбаш навпомацки дійшов до виходу, відсунув кам’яну брилу, випустив білого цапа, потім став виганяти овець. Торкнеться вовни рукою, переконається, що то вівця, і виштовхує її з печери. Забрався чабан усередину отари, а коли надійшла його черга виходити – поповз на чотирьох. Гарбаш торкнувся його рукою, помацав: вовна! Пропустив чабана, та ще й штурхонув, щоб той хутчіше виходив, інших овець не затримував.

Вибрався чабан з печери, зрадів, що сонце бачить. Узяв він з собою кицьку, яка врятувала його, та й чимдуж подався додому...

Розказував мені старий ворон і про те, що далі було: як повернувся чабан в аул, як дивував людей своєю оповіддю, як жилося при ньому кішці, що врятувала його. Все повідав ворон, нічого не забув. І мова була в нього довга-довга...

Але то мотузка добра, як довга, а розповідь мусить короткою бути.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)