Жив-поживав батько з донькою. Матуся дівчинки померла й за кілька років чоловік оженився вдруге. Нова дружина також мала доньку – злу й нахабну ледарку, яка тільки те й робила, що лежала на печі й смакувала горіхи. А пасербиця тим часом виконувала всю хатню роботу.
Не любила мачуха дівчину. Нічим бідолашна не могла догодити злій жінці.
Якось узимку наказала дружина чоловікові відвезти пасербицю до лісу й залишити під ялинкою.
Засумував батько, але нічого не міг вдіяти.
Привіз дівчину до лісу, попрощався з нею й повернувся додому. Сіла красуня під деревцем, холодно бідолашній. Аж ось бачить – Морозко підходить.
– Чи не холодно, дівчино, не замерзла голубонько?
– Ні, дідусю, – відповіла пасербиця. – А ти, мабуть, дуже замерз, блукаючи лісом? Візьми мої рукавички!
– Яка ж ти добра, красуне! – здивувався Морозко. – За чуйне серце, прийми від мене кілька подарунків.
І дідусь подарував дівчині трійку коней і повні сани різного добра.
Як приїхала пасербиця додому, заздрісна мачуха наказала чоловіку везти і її доньку на те саме місце. Батько, не сперечаючись, виконав прохання.
Умостилася ледарка під ялинкою й чекає на Морозка. Невдовзі й до неї підійшов добрий дідусь.
– Чи не холодно, дівчино, чи не замерзла, голубонько?
– Чого причепився? Давай мерщій подарунки, та побіжу додому на теплу піч! – сердито вигукнула мачушина дочка.
Посміхнувся Морозко й подарував дівчині також трійку сивогривих і скрині з подарунками. Та як дісталася ледарка дому, коні миттю зникли, а в скринях мачуха знайшла лише дрова й вугілля.
- Морозко(рос.)