Кажуть, одного разу птахи влаштували велике кабарі – зібрання, щоб вибрати собі царя. Багато хто хотів короною вшанувати вурумахері, бо немає птиці могутнішої за сокола: лише він її вартий – може так налякати ворога, що в того перо встане дибки. Птахи пропонували йому царство, та гордовитий вурумахері знехтував владою, яку йому дарували дзьоб і кігті, і відмовився.
Тож спершу радились про гуейку, папанго або пустельгу, та суперечки точились нескінченні – згоди ніяк не дійшли. І хто ж тоді запропонував іншу кандидатуру? Пропонували зробити царем фуді. Ось що мовив один із порадників:
– Фуді не такий, як інші. Взимку він схожий на нас, а влітку вбирається в яскраве червоне пір’я, наче в царську мантію. Видно, сама природа дала йому царський наряд, щоб допомогти нам зробити вибір.
Усі погодились – і так фуді став царем. Веселун, жвавий і спритний, він швидко завоював любов підданих. Особливо шанувала й любила його сумна такатра: її життя було в безпеці доти, поки фуді царював.
Та, як каже приказка, "вітер легше колише високе дерево", а "у доброго багато ворогів". Незабаром фуді відчув це на собі. Розгніваний сокіл вурумахері, який не міг сприйняти, що царем стала така маленька пташка, напав на фуді й заклював його насмерть. Потім вурумахері проголосив себе царем. Інші птахи від страху не сміли заперечити – і вони підкорились пануванню сокола.
Але правда не забувається, і кара не минає тих, хто чинив зло. Такатра не забула доброти фуді і не могла змиритися з підлістю вурумахері. Одного дня, коли сокіл розгублено задумався, такатра тихо підкралася й кілька разів із усієї сили вдарила його дзьобом. Сокіл упав; такатра подумала, що він мертвий, лишила його і полетіла скликати птахів.
На великому кабарі вона попросила слова і розповіла, як і чому їй вдалося вразити вурумахері. Більшість слухала її з схваленням; багато птахів сгрудилися біля пораненого. Та раптом той, кого всі вважали мертвим, зашевелився. Страх і збудження охопили зібрання – дехто вже хотів доробити сокола. І тут заговорила пустельга:
– Я не збираюся захищати вурумахері – він був жорстоким і силою здобував те, що інші не хотіли віддати добровільно. Такатра, що відплатила за фуді, заслуговує нашої вдячності. Але ми з вурумахері – сини двох сестер; його біда – і моя біда. Тож прошу: подаруйте йому життя. Він втратив царство – цього покарання буде досить.
Птахи поступилися проханням пустельги, і вона кинулась допомагати пораненому. Кажуть, відтоді вурумахері не свариться з пустельгою і тікає від неї, хоча пустельга – невеличка пташка: він пам’ятає, що завдячує їй життям. А такатру, яка його поранила, він ненавидить і щоразу шукає нагоди помститися.
Знову довелося птахам вибирати царя. Цього разу вони обрали рейлуві. У нього дуже гарний голос, йому легко говорити під час кабарі; крім того, він середнього зросту – не такий грізний, щоб викликати заздрість, і не такий малий, щоб лякати. Рейлуві дотепер легко зберігає своє панування. А замість барщини, що її люди виконували б на царя, рейлуві має звичай збирати пір’я різних птахів, щоб вистелити ними своє гніздо.