Були собі два брати. Один бідний, а другий багатий. Бідний все служив у багатого. Одного разу пішов бідний на поле, а там чорт сидить. Вириває чорт на полі бідного брата пшеницю і насаджує багатому.
– Ти що робиш?! – крикнув бідний брат.
– Я саджу пшеницю твоєму брату, бо я його щастя.
Вхопив бідняк чорта і почав його лупцювати. Чорт кричить, проситься.
– Ти скажи мені, де ж моє щастя, – каже бідний брат, – тоді відпущу тебе.
– Добре, скажу.
І повів його чорт у ліс. Привів до великого дупла, а в тім дуплі сидить музика і грає на скрипці.
– Оце твоє щастя, – каже чорт.
Ухопив бідняк своє щастя і ну його лупцювати!
– То як же так! Ти моє щастя, а я так бідую?!
Музика почав проситися.
– На тобі, – каже, – цю скрипку. І це буде твоє щастя.
Узяв бідняк скрипку, прийшов додому, забрав жінку й дітей та й пішов у світ. Оглядається назад, а за ним біжать його злидні.
Він і каже злидням:
– Як же ви оце так, у шматтях, за мною йдете? Мені соромно за вас. Треба вас у щось заховати, щоб люди не бачили.
– Добре, – кажуть злидні.
Вийняв бідняк велику скляну банку та й каже:
– То залазьте в цю банку.
Злидні залізли в банку, а бідняк закрив їх там та й закопав у землю під мостом. І пішов собі з сім’єю далі.
Прийшов він до одного пана. Пан питає:
– Хто ти?
– Іван Музика.
– То добре. У мене якраз музикантів нема, то будеш за музику.
Як почав Іван Музика грати – всі танцюють і не можуть зупинитися.
– Заплатіть, то не буду грати, – каже Іван Музика.
Платять Іванові, і він перестає грати. І добре заробляє Іван. А пан подивився на це діло і вирішив Івана позбутися.
Каже йому пан:
– Я даю тобі хату. Іди туди й живи.
– Добре.
Прийшов Іван Музика до тієї хати, а там старий чорт живе. Старий та ще й до того кривий. Каже йому чорт:
– Можеш зі мною жити. Але знай, що тут є одне місце, на яке ти не маєш ступати.
І показав йому чорт куток біля печі, де було те місце.
– Добре, – погодився Іван Музика. А через якийсь час каже йому чорт:
– Почалася війна. Хоч я старий і кривий, але на війні мені бути треба. Іду на війну. Як не повернуся за три роки, то розкопай місце біля печі, де я сидів, і те, що знайдеш, буде твоє.
Чекав Музика чорта рік, чекав два. Минуло й три роки, а чорта нема. Розкопав Іван місце біля печі, а там повний чавун золота. За те золото купив Іван панський маєток і всі землі того пана.
Тепер у Івана були великі поля. Хто не їде, питає:
– Чиє це поле?
– Івана Музики.
І багатий брат Івана не раз чув про Івана Музику, але ніколи не думав, що то його брат.
Та ось одного разу жінка багатого брата каже:
– Давай поїдемо до того бідолахи, брата твого. Він у нас стільки робив, стільки мучився. Кажуть люди, що бачили його в такому-то селі.
– Чого ми туди поїдемо? – каже багатій. – Він же голий і босий. Він не має нас чим пригостити.
– То візьмемо якогось борошна трохи та ще чогось, та завеземо йому. У нього така велика сім’я.
– Ну, добре, – сказав чоловік, і поїхали вони до Івана.
Приїхали в те село та й питають:
– Де тут Іван живе?
– Який Іван?
– Іван-бідняк.
– Нема в нас такого. У нас лиш один Іван – Іван Музика.
А жінка й каже:
– Якщо лише один Іван у селі, то це і є твій брат, їдьмо до нього.
Приїжджають вони до подвір’я Івана Музики. Багатій як глянув на те подвір’я, то й злякався.
– Бабо, ти здуріла, чи що? Та це ж панський дім! Хіба ж бідолаха може в такому домі жити?
– А може, він тут за слугу? – каже жінка.
Розчинилася брама, і вони в’їхали на подвір’я.
Вибігли слуги, випрягли коней і забрали їх кудись. Забрали й воза.
А багатій каже жінці:
– От бачиш, уже й коней наших нема, уже й воза нема. А що з нами самими буде? Тут же пан живе. Він нам задасть!
Заводять їх у той палац. Виходить до них господар. Глянули – так і є, брат! Здивувалися вони, але нічого не кажуть.
Посадив їх Іван за стіл, а на столі із страв є все, чого душа забажає. Сидить багатій, пригощається та все думає: «І де бідняк такого багатства набрав?»
Й таки не витримав та й питає:
– Іване, звідки ти такого багатства набрав?
– Пізніше скажу.
– Ні, ти зараз скажи.
Іван не хотів, а тоді взяв та й сказав:
– Я свої злидні у банці під мостом закопав. Там вони й тепер сидять.
Як почув це багатій, то вже не міг усидіти на місці. «Не має він бути таким паном. Я завжди був багатий, а він бідний. То нехай так і далі буде», – подумав багатій та й каже:
– Їдьмо, жінко, додому.
Жінка хотіла ще трохи погостювати, але чоловік наполягає: «їдьмо» та й «їдьмо».
Поїхали вони. Приїжджають до того мосту, де злидні закопані. Розкопав багатій те місце, витяг банку і випустив усі злидні. А злидні зразу почіплялися до нього.
Багатій і каже:
– Що ви, дурні, чи що? Ви йдіть до мого брата. Він же вас закопав, а я вас випустив. Він багатий, у нього є що взяти.
А злидні йому:
– Він бідний був, та й то закопав нас. А тепер він багатий, то як до нього підступиш?
Та й пішли злидні за багатієм і прийшли аж до його хазяйства. І незабаром все те хазяйство пропало: то кінь згине, то корова, то злодії щось украдуть. Так і зробився багатій бідняком. За те, що хотів братові зло зробити.