Кажуть, колись жили двоє братів, і нічого не мали вони, хіба що лахміття на собі. Роки йшли – важко працювали, мізер збирали, та все було марно: бідними залишалися. І ось одного разу молодший каже старшому:
– Даремно ми так гриземося; нічого з того не вийде. Краще вже померти.
Пішли вони до високої скелі, піднялися на саму вершину й кинулися униз. Та хтось невидимо підхопив їх і поклав біля підніжжя. Кілька разів так падали – і щоразу лишалися цілі й неушкоджені; тоді зрозуміли: це Занахарі не дає їм загинути. Молодший знову мовить до старшого:
– Як би ми не намагались розбагатіти – все марно; якби ми й помирали, нам не вдається. Підіймо до мпсикиди та дізнаємося, що робити.
Пішли брати до мпсикиди й спитали його. А він їм каже:
– Убийте чорну курку й віднесіть її на вершину пагорба, потім викличте того Занахарі, що вас врятував.
Так вони й вчинили. Спочатку прийшов якийсь інший Занахарі – пройшов повз і не торкнувся курки. Потім з’явився той самий Занахарі, що рятував братів: він з’їв курку і мовив їм:
– Це я врятував вам життя. Та дивіться самі: на мені лише тряпки, я нічого вам дати не можу. Отже, даремно ви трудитеся – ніколи ви не розбагатієте.
Брати засмутилися й знову вирішили покінчити з собою. Встали на край безодні й кинулися, але знову лишилися живі й неушкоджені. Занахарі покликав їх і сказав:
– Ви хочете умиротворити смерть заради багатства? Добре – домовимося так: я зроблю вас багатими, матимете все, чого забажаєте, але через вісім років я вас уб’ю.
Старший брат відмовився від такої угоди, а молодший охоче погодився.
– Віднині я виконуватиму всі твої забаганки, – мовив йому Занахарі, – але в відведений час я відрублю тобі голову.
– Приходь, коли настане час, – відповів молодший. – Я чекатиму; роби зі мною, що забажаєш.
Минав час. Молодший так розбагатів, що не могла уся його вдача витратити того добра. Та призначений день наближався. Занахарі послав попередження і незабаром прийшов здійснювати свій вирок. Спустившись до людей, він звелів:
– Громадяни мої, слухайте! Цей чоловік колись був убогим, ходив у лахмітті, і я сказав йому: "Я зроблю тебе багатим, але через вісім років відрублю тобі голову". Він погодився. Тож прийшов час – тому я зібрав вас.
Усі погодилися, що Занахарі має право вчинити так, як домовився. Він витягнув меч і збирався завдати удару, але тут його син міцно схопив його за руку.
– Чому ти не даєш мені вбити цього чоловіка? – спитав Занахарі в сина.
– Якщо тобі потрібна жертва, – відповів син, – візьми старшого брата. Він ледар, йому милі лахміття; він сам не бажав стати багатим.
Тож молодшого брата пощадили, а старшого, якому нічого не було, убили. Після його смерті все добро молодшого розділили на три рівні частини, одну з яких віддали дітям убитого брата. Відтоді у ціміхеті виникла приказка: "Занахарі не любить бідних".