Побачив чоловік зайця та й посміявся, що ніякого звіра він зроду не міг піймати, бо всіх боїться. Розсердився куций та й питає:
– А що тобі, чоловіче, найстрашнішим здається? От чоловік і каже:
– Лев!
– Ну, так я тобі його піймаю! – сказав заєць та й подався у степ.
Вже чи довго, чи коротко скакав заєць по степу, а таки добіг до тієї печери, що в їй жив лев. Став на дверях, ледве до клямки дістав, та цок, цок, цок!
Лев, теє почувши, вийшов на поріг.
– А що тобі, зайчику-побігайчику, треба? – питає. – Може тебе хто обідив?
– Та ні, хвалити бога, ніхто мене не обідив, а тільки такий до нас страшний звір у степ зайшов, що ніхто проти нього не встоїть. Уліз він у криницю і не дає нікому води напитись. Уже другий день, як ні у кого з нас ані рісочки в роті не було. Увесь звір по степу пропадає. Розбіжиться усе твоє царство. Рятуй!..
– Страшний звір, кажеш? Ану, веди мене до криниці!
Приходять до криниці. От лев нахиливсь над водою, став придивлятись, хто там є. А вода як дзеркало – так і видно того, хто нахилився. Лев же ж думав, що то і є отой страшний звір, про якого розказував заєць, бо зроду себе не бачив і не знав, який він є.
Як же ж зареве тоді лев над цямриною, аж у вухах у зайця залящало, а з криниці ще дужче луна пішла:
– Го-го-го!..
Простяг лапу лев, щоб достати ворога; аж і той простягає. Дуже розсердився лев, бо ще не було видано такого звіра, щоб проти нього лапу простяг. Розігнавсь тоді лев та шубовсь у воду сторчака… А звідти вже ніяк йому не вилізти.
Отак заєць доказав свою силу.
Залиште відгук!