Одного вечора йшов молодий барабанщик один по полю. Підходить він до озера, бачить – лежать на березі три шматки білого лляного полотна. "Яке тонке полотно," – сказав він і засунув один шматок в кишеню. Прийшов він додому, а про свою знахідку і думати забув і ліг у ліжко. Але тільки він заснув, як здалося йому, ніби кличе його хтось по імені. Став він прислухатися і почув тихий голос, який мовив йому: "Барабанщик, прокинься, барабанщик!" А ніч була темна, він не міг нікого розгледіти, але йому здалося, ніби носиться перед його ліжком, то вгору піднімається, то вниз опускається, якась постать.
– Що тобі треба? – Запитав він.
– Віддай мені мою сорочечку, – відповів голос, – ти забрав її в мене ввечері біля озера.
– Я віддам тобі її, – сказав барабанщик, – якщо ти мені скажеш, хто ти така.
– Ах, – відповів голос, – я дочка могутнього короля, але я потрапила в руки відьми й ув’язнена на Скляній горі. Кожен день я повинна купатися в озері разом зі своїми двома сестрами, а без сорочечки я полетіти назад не можу. Сестри мої повернулися додому, а мені довелося там залишитися. Прошу я тебе, віддай мені назад мою сорочечку.
– Бідне дитятко, заспокойся, – сказав барабанщик, – я охоче готовий віддати її тобі.
Він дістав з кишені сорочечку і простягнув її їй у темряві. Вона квапливо схопила її і зібралася було йти.
– Почекай, – сказав він, – може я зможу тобі чим допомогти.
– Ти зможеш мені допомогти тільки в тому випадку, якщо вилізеш на Скляну гору і звільниш мене з рук відьми. Але на Скляну гору тобі не зійти; якщо ти навіть до неї і підійдеш, то на неї не вилізеш.
– Що я захочу, то і зможу, – відповів барабанщик, – мені тебе шкода, і я нічого не боюся. Але дороги до Скляної гори я не знаю.
– Дорога туди йде через дрімучий ліс, а живуть в ньому людожери, – відповіла вона, – більше я тобі нічого не смію сказати.
І він почув, як вона відлетіла.
Тільки почало світати, піднявся барабанщик, повісив через плече свій барабан і вирушив без жодного страху прямо в той ліс. Пройшов він трохи, ніякого велетня не побачив і подумав про себе: "Треба буде мені цих сплюхів розбудити," – він перекинув барабан на груди і почав вибивати в нього, та так голосно, що птахи з криком повилітали з дерев. А незабаром піднявся вгору і велетень, який лежав на траві і спав, він виявився такий великий, як ялина.
– Ей ти, чортеня! – Крикнув він барабанщикові. – Що це ти тут барабаниш і будиш мене від солодкого сну?
– Я тому барабаню, – відповів він, – бо йдуть за мною слідом багато тисяч людей, щоб знали вони дорогу.
– Що ж їм тут треба в моєму лісі? – Запитав велетень.
– Вони збираються тебе вбити і очистити ліс від такого чудовиська, як ти.
– Ого, – сказав велетень, – так я вас розтопчу, як мурашок!
– Ти, що ж, думаєш, що зможеш проти них встояти? – сказав барабанщик. – Тільки ти нагнешся, щоби схопити одного з них, а він відскочить і сховається; а якщо ти ляжеш і заснеш, вони прийдуть із з усіх кущів і видеруться на тебе. У кожного з них за поясом сталевий молоток, вони розіб'ють тобі череп.
Велетню стало не по собі, і він подумав: "Якщо я зв'яжуся з цим хитрим народом, це може скінчитися для мене погано. Вовків і ведмедів я можу схопити за горло і задушити, а проти таких земляних черв'яків я захистити себе не зможу."
– Послухай – но ти, дрібний, – сказав велетень, – повертайся ти краще назад, – я обіцяю тобі з цієї пори ні тебе, ні твоїх товаришів не чіпати, а якщо у тебе є ще якесь бажання, то скажи мені його, і я готовий тобі допомогти.
– У тебе довгі ноги, – сказав барабанщик, – ти можеш швидше мене рухатися, так ось перенеси мене до Скляної гори, а я вже дам знак моїм, щоб вони відступили, і вони на цей раз залишать тебе в спокої.
– Ну йди сюди, комашка, – сказав велетень, – залізь до мене на плечі, і я віднесу тебе, куди ти хочеш.
Підняв велетень барабанщика до себе на плечі, і той почав з радості нагорі барабанити. Подумав велетень: "Це, мабуть, знак, щоб інші відступили назад." Незабаром зустрівся їм по дорозі другий велетень, він зняв барабанщика зі спини першого велетня і засунув його до себе в петлицю. Учепився барабанщик за гудзик, – а була вона розміром як блюдце, – і став за неї триматися та весело по сторонам озиратися. Підійшли вони до третього велетня, вийняв той його з петельки і посадив собі на капелюх; і проходжувався барабанщик нагорі взад і вперед і міг бачити тепер все за деревами, що попереду робиться. Помітив він в блакитних далях гору і подумав: "Мабуть, це вона і є Скляна гора." Так і виявилося. Зробив велетень всього два кроки, і ось підійшли вони до гори, тут велетень і спустив його на землю. Барабанщик зажадав було, щоб велетень доніс його до самої вершини гори, але той похитав головою, щось пробурчав собі в бороду і повернувся назад до лісу.
Стояв тепер барабанщик біля гори, а була вона така висока, точно три гори одна на іншу поставлені, та до того ж така гладка, як дзеркало, і не знав він, як йому на ту гору піднятися. Почав він підійматися, але нічого не вийшло, він все назад скочувався. "Бути б мені зараз птахом!" – Подумав він; але одного бажання було замало, крила у нього від цього не виросли. Стоїть він і не знає, що йому робити, і ось побачив він неподалік від себе двох людей які люто сперечалися між собою. Він підійшов до них і зрозумів, що вони сперечаються через сідло, воно лежало між ними на землі, і кожному з них хотілося його отримати.
– Що ж ви, однак, за дурні, – сказав барабанщик, – сперечаєтеся через сідло, а коня – то у вас немає.
– Це сідло таке дороге, що є через що сперечатися, – відповів один з них, – хто на нього сяде і куди він побажає потрапити, хоч на край світу, той там враз і опиниться, варто йому лише бажання своє сказати. Сідло це належить нам обом, і моя черга їхати на ньому, а він от не погоджується.
– Цю суперечку я швидко вирішу, – сказав барабанщик. Він відійшов на деяку відстань і встромив в землю білу жердину. Потім повернувся назад і каже:
– А тепер біжіть, – хто перший добіжить, той перший і поїде.
Кинулися обидва бігти щодуху; але тільки відбігли вони кілька кроків, скочив барабанщик на сідло, побажав перенестися на Скляну гору; і не встиг він і рукою махнути, як був уже там.
Було на вершині гори рівне місце, стояв старий кам'яний будинок, а перед будинком був великий рибний ставок, а далі за ним густий ліс. Барабанщик не помітив ніде ні людей, ні звірів, усюди було тихо, тільки вітер шумів на деревах, і майже над самою головою тяглися хмари. Він підійшов до дверей і постукав раз і другий. Постукав він втретє, і відкрила йому двері стара, обличчя у неї було смугляве, очі червоні, на довгому носі у неї були окуляри; вона подивилася на нього суворо, потім запитала, чого він хоче.
– Впустіть, дайте мені попоїсти і переночувати, – відповів барабанщик.
– Це можна буде, – сказала стара, – якщо ти погодишся виконати за це три роботи.
– Чого ж не погодитися, – відповів він, – я ніякої роботи не боюся, навіть найважчою.
Стара його впустила, дала йому поїсти, а ввечері приготувала гарну постіль. Вранці, коли він виспався, зняла стара зі свого худого пальця наперсток і сказала:
– Ну, а тепер берися за роботу, вичерпати мені ось цим наперстком ставок у дворі; але з роботою ти повинен впоратися до настання ночі і розібрати всіх риб, що знаходяться у ставку, по сортам і розмірам і скласти їх по порядку.
– Це робота незвичайна, – сказав барабанщик, проте, попрямував до ставка і почав черпати воду.
Черпав він цілий ранок, але як можна було вичерпати наперстком стільки води, навіть якщо б і займатися цим тисячу років? Наступив полудень і подумав барабанщик: "Все даремно, – працюю я чи не працюю, а воно одне і те ж." Він кинув цю справу і всівся на березі. І ось вийшла з дому дівчина, поставила перед ним корзинку з їжею і каже:
– Ти сидиш тут такий сумний, чого тобі не вистачає?
Подивився на неї барабанщик і бачить, що дівчина вона чудесної краси.
– Ах, – сказав він, – я не в силах виконати і першої роботи, а що ж буде з іншими? Я вийшов на пошуки принцеси, яка повинна знаходитися тут, але я її не знайшов. Видно, доведеться мені йти далі.
– А ти тут залишайся, – сказала дівчина, – я тебе з біди виручу. Ти втомився, поклади голову мені на коліна і засни. Коли ти прокинешся, робота буде зроблена.
Барабанщик не змусив просити себе двічі. І тільки закрилися у нього очі, повернула дівчина чарівне кільце і мовила: "Вода випаруйся, риби на берег!" І вмить піднялася вода білим туманом вверх і потягнулася за хмарами, а риби почали борсатися, вистрибнули на берег , кожна по величині і по сорту. Прокинувся барабанщик і в подив побачив, що все вже виконано. Але дівчина сказала:
– Одна з риб лежить не в ряду з подібними їй рибами, а окремо. Коли стара явиться ввечері і побачить, що все зроблено, як вона вимагала, вона запитає: "А ця риба чому лежить окремо?" Ти кинь їй тоді рибу в обличчя і скажи: "Ця риба для тебе, стара відьмо."
Ввечері з'явилася стара, і коли вона задала це питання, барабанщик кинув їй рибу в обличчя. Вона прикинулася, ніби нічого не помітила, і промовчала, але глянула на нього злими очима. На інший ранок вона сказала:
– Вчора тобі все вдалося занадто легко, треба буде дати тобі роботу по складніше. Нині ти повинен вирубати весь ліс, розпиляти дерева на дрова, скласти їх, і все це треба закінчити до вечора.
Вона дала йому сокиру, молоток і два клина. Але була сокира олов'яна, а молоток і клини з бляхи. Тільки він почав рубати, скривилася сокира, а молоток і клини погнулися. Він не знав, що йому робити. Опівдні явилася знову дівчина, принесла їжу і втішила його.
– Поклади голову до мене на коліна, – сказала вона, – і засни, а коли прокинешся, робота буде виконана.
Повернула вона чарівне кільце, в ту ж мить звалився з тріском весь ліс, дерева порубалися самі собою і склалися; і було схоже, ніби виконали цю роботу невидимі велетні. Прокинувся барабанщик, а дівчина і каже:
– Ось бачиш, дерева всі порубані і складені; залишилася всього лише одна гілка. Коли стара прийде і запитає, чому ця гілка залишилася, ти вдар її тою гілкою і скажи: "Це для тебе, відьма ти проклята!"
Явилася відьма.
– Ось бачиш, – сказала вона, – якою легкою виявилася робота. Але для чого лежить ця гілка?
– Для тебе, відьма ти проклята, – відповів барабанщик і вдарив її тією гілкою. Але вона прикинулася, ніби нічого не відчула, посміялася і сказала:
– Завтра рано вранці ти повинен всі ці дрова скласти в купу, підпалити їх і спалити.
Піднявся він на світанку, почав складати в купу дрова. Але як могла одна людина весь ліс зібрати в одне місце? Робота не посувалася. Але дівчина не покинула його в біді. Вона принесла йому опівдні їду; поїв він, поклав голову їй на коліна і заснув. А коли прокинувся, вся купа дров була охоплена жахливим полум'ям, і його іскри підіймалися до самого неба.
– Тепер послухай мене, – сказала дівчина, – коли з'явиться відьма, вона стане давати тобі різні доручення; виконаєш ти без страху все, що вона зажадає, тоді не зможе вона до тебе причепитися; а будеш боятися, то охопить тебе полум'я, і ти згориш. Під кінець, коли ти все виконаєш, ти схопи її обома руками і кинь в саме полум'я. – Пішла дівчина, а незабаром підкралася стара.
– Ух-х, як мені холодно! – Сказала вона. – Так ось палає вогонь, він вже зігріє мені старі кісточки, і мені буде приємно. Ось лежить колода, вона ніяк не загоряється, ти її витягни мені з полум'я. Зробиш це, будеш вільний і можеш собі йти, куди заманеться. Ну, хутчій в полум'я!
Не довго думаючи, кинувся барабанщик у вогонь, але він йому нічого не зробив, навіть волосина не обгоріла. Витягнув він звідти деревину і поклав її в сторону. Але тільки доторкнулося дерево до землі, як перекинулося воно миттю в красиву дівчину, і була це та сама, що допомагала йому в біді. А по шовковому, блискучому від золота платтю, що було на ній, він відразу зрозумів, що це принцеса. Але стара злобно усміхнулася і сказала:
– Ти думаєш, що вона вже твоя? Ні, вона ще не твоя.
Вона хотіла кинутися до дівчини і потягти її з собою; але він схопив стару обома руками, підняв її і кинув в саме пекло, і охопило її полум'я, немов радіючи, що можна тепер зжерло відьму.
Принцеса глянула на барабанщика і побачила, що він красивий юнак, згадавши, що він був готовий віддати своє життя, щоб її врятувати, вона протягнула йому руку і сказала:
– Ти заради мене відважився на все; я теж хочу зробити для тебе все. Якщо ти обіцяєш мені вірність, то будеш моїм чоловіком. А багатства у нас багато, нам досить і того, що назбирала тут відьма.
Вона повела його в будинок, де стояли скрині, наповнені її скарбами. Золота і срібла вони не чіпали, взяли тільки дорогоцінні камені. Принцесі не захотілося залишатися більше на Скляній горі, і він сказав їй:
– Сідай до мене в сідло, і ми спустимося внизі.
– Мені старе твоє сідло не подобається, – сказала вона, – варто мені тільки повернути на пальці чарівне кільце, і ми опинимося вдома.
– Добре, – відповів барабанщик, – в такому разі побажай, щоб ми були біля міської брами.
І вмить вони опинилися там, і каже барабанщик:
– Але мені хочеться спершу відвідати своїх батьків, дати їм про себе вісточку. Ти почекай мене тут на полі, я скоро повернуся назад.
– Ах, – сказала принцеса, – я прошу тебе, будь обережним, не цілуй своїх батьків в праву щоку, коли прибудеш ти до них, а не те забудеш ти все, і я залишуся тут одна, покинута на полі.
– Як можу я тебе забути? – Сказав він і простягнув їй руку на знак обіцянки незабаром повернутися назад.
Коли він увійшов до батьківського дому, ніхто його не впізнав, того що три дні, проведені ним на Скляній горі, були на білім світі три довгих роки. Він сказав, хто він, і кинулися батьки від радості до нього на шию, і він так розчулився, що розцілував їх в обидві щоки, а про слова дівчини і забув. Тільки поцілував він їх у праву щоку, як усі думки про принцесу у нього зараз зникли.
Він став діставати з кишень дорогоцінні камені і поклав їх цілу пригорщу на стіл. І батьки не знали, що їм з таким багатством і робити. Тоді почав батько будувати чудовий замок, оточений садами, лісами і луками, такий гарний, ніби мав у ньому оселитися якийсь князь. Коли замок був готовий, сказала мати сину:
– Я вибрала для тебе дівчину, через три дні ми справимо весілля.
І син був задоволений усім, що хотіли батьки.
Довго стояла біля міської брами бідна принцеса, чекаючи повернення юнака. Коли настав вечір, вона подумала:
"Мабуть, він поцілував своїх батьків в праву щоку, а про мене забув."
Серцю її було сумно, їй хотілося б потрапити в самотню лісову хатинку, а повернутися назад, до королівського двору, до свого батька, їй не хотілося. Щовечора вирушала вона в місто і проходила повз будинок барабанщика; іноді він бачив її, але не впізнавав. Нарешті вона почула від людей, що завтра святкуватимуть його весілля. І вона сказала собі: "Я спробую, може знову полоню його серце." Коли справляли перший день весілля, вона повернула своє чарівне кільце і мовила: "Хочу сукні, блискучої як сонце." І вмить лежало перед нею плаття, і воно було таке сяюче, ніби було виткане все з одних сонячних променів. Уже зібралися всі гості, і ось вона увійшла в зал. Кожен дивувався її прекрасному платтю, а більше всіх наречена, а так як красиві сукні були найбільшою її пристрастю, то вона підійшла до незнайомки і запитала, чи не продасть вона його.
– За гроші не продам, – відповіла та. – Але якщо мені буде дозволено пробути першу ніч біля дверей, де буде спати наречений, тоді я згодна плаття віддати.
Наречена не могла стримати свого бажання і погодилася; але вона підмішала сонного зілля в вино, яке піднесли нареченому на ніч, і він поринув у глибокий сон. Коли все в будинку вщухло, принцеса присіла навприсядки перед дверима відпочивальні, привідкрила її трохи і сказала :
Слухай мене!
Невже мене ти забув?
На Скляній горі ти довгий час прожив.
А чи не я тебе від злої відьми врятувала?
І чи не ти мені вірність навік обіцяв?
Слухай, слухай мене, барабанщик!
Але все було марно, – барабанщик не прокинувся, і коли настав ранок, принцесі довелося піти ні з чим. На другий вечір повернула вона своє чарівне кільце і сказала:
"Хочу плаття срібне, як місяць." І ось вона з'явилася на свято в сукні, що було таке ніжне, як місячне сяйво, і нареченій знову захотілося його мати, і вона віддала їй сукню за те, що та дозволила провести їй біля дверей відпочивальні і другу ніч. І мовила принцеса в нічній тиші:
Слухай мене!
Невже мене ти забув?
На Скляній горе ти довгий час прожив.
А чи не я тебе від злої відьми врятувала?
І чи не ти мені вірність навік обіцяв?
Слухай, слухай мене, барабанщик!
Але добудитися барабанщика, одурманеного сонним зіллям, було неможливо. Засмучена повернулася вона вранці назад в свою лісову хатинку. Але люди в будинку чули слова дівчини-незнайомки і розповіли про те нареченому; розповіли вони і про те, що він і не міг би нічого почути, бо підсипали йому в вино сонного зілля.
На третій вечір повернула королівна чарівне кільце і мовила: "Хочу плаття, що виблискує, як зірки." Коли вона показалася в ньому на весільному бенкеті, наречена була у нестямі від пишноти цієї сукні, що перевершувало всі інші, і сказала: "Я повинна в що б те не стало їм володіти." Дівчина віддала його, як і перші дві сукні, за дозвіл провести ніч біля дверей нареченого. Але не випив наречений вина, поданого йому на ніч, а виплеснув його за ліжко. І коли в будинку все стихло, він почув голос:
Слухай!
Невже мене забув?
На Скляній горі ти довгий час прожив.
А чи не я тебе від злої відьми врятувала?
І чи не ти мені вірність навік обіцяв?
Слухай, слухай мене, барабанщик!
І раптом до нього повернулася пам'ять. "Ах, – вигукнув він, – як я міг вчинити так? Але виною всьому те, що на радощах я від усього серця поцілував батьків у праву щоку, і це запаморочило мені пам'ять." Він схопився, взяв принцесу за руку і привів її до ліжка своїх батьків.
– Ось вона, моя справжня наречена, – сказав він, – якби я одружився з іншою, я вчинив би велику помилку.
Коли батьки дізналися, як все це сталося, вони дали своє благословіння. І були знову запалені в залі вогні, принесені литаври і барабани і запрошені друзі та рідні; і було відсвятковано в великій радості справжнє весілля. А перша наречена отримала у відшкодування за це прекрасні сукні і була цим задоволена.