Одного разу в Пйомбіно пішов цукерковий дощ.
З неба летіли різнобарвні цукерки: і зелені, і рожеві, і фіолетові, й блакитні. Спочатку люди думали, що то град.
Аж ось з цікавості один хлопчина поклав у рот зелену градину, і виявилося, що то м’ятний льодяник.
Інший покуштував рожеву, і виявилось, що то полунична карамелька.
– Цукерки! Цукерки!
Кинулись усі на вулицю і ну кишені наповнювати! Та дощ лив як з відра, де вже було визбирати всі цукерки.
Вулиці вкрилися килимом запашних солодощів, що рипіли під ногами.
Школярі, повертаючись із школи, ще встигли набрати повні торби. А бабусі понапихали цукерок у клуночки.
От який щасливий день видався пйомбінцям!
Вони там і досі чекають, що знову цукеркова злива почнеться. Але така хмара більше не пропливла ні над Пйомбіно, ні над Туріном, та й на Кремону навряд чи насуне.