Таке ось оповідають у старовинних краях, де пісок гарячий, як мідь, а зорі блищать, мов золоті монети на небі.
Жив собі один багатий чоловік. У нього було всього – і стада, і поля, і доми, і скрині, повні золота. Та попри все те він страшенно боявся одного – смерті.
І ось якось він вирішив домовитися з нею.
– Коли прийде мій час, – сказав він Смерті, – прошу тебе, попередь мене завчасно. Щоб я встиг покаятись, спокутувати гріхи й піти з цього світу з чистою душею.
Смерть погодилася:
– Гаразд. Я дам тобі знак, коли настане твій час.
З того дня багач жив спокійно й безжурно. Єдина його турбота – як ще більше золота назбирати.
"Навіщо думати про смерть завчасно? – казав він собі. – От коли прийде час і вона мене покличе, тоді я й приготуюся!"
Минали роки.
Якось він дізнався, що в його стаді померло маленьке козеня.
– Е, дурниця, – махнув рукою багач. – Що мені одне козеня!
Але минув час – і лихо розгорілося. Мор напав на худобу: щодня смерть забирала то козу, то коня, то буйвола.
Та багач лише бурмотів:
– Хай вже краще вона нищить мої стада, аби тільки до мене не наблизилась.
Та ось прийшло горе й до його дому. Один за одним почали хворіти й помирати його діти. Потім згасла дружина – його вірна супутниця.
А багач лишився сам.
І хоч серце його спустіло, він тішив себе думкою:
– Смерть, видно, дотримує слова. Мене не чіпає!
Та ось одного дня Смерть з’явилася перед ним – спокійна, тиха, неминуча.
– Ходімо, – сказала вона, – настав твій час.
Багач зблід і розлютився:
– Як же так?! Ти порушила обіцянку! Ми ж домовлялись, що ти мене попередиш! Я ще не готовий!
Смерть подивилася на нього спокійно й відповіла:
– Я своє слово виконала.
– Ні! – закричав багач. – Ти навіть не нагадала мені!
– Як не нагадала? – тихо мовила Смерть. – Я приходила до тебе не раз. Я забрала твоє козеня – ти не помітив. Потім приходила щодня – разом із хворобою твого стада, твоїх дітей, твоєї дружини. Я стукала в твій дім знову й знову, кажучи: "Приготуйся, я близько". Але ти був глухий, бо золото дзвеніло в твоїх вухах голосніше, ніж мої кроки.
І, промовивши це, Смерть простягла до нього руки – і забрала його з собою.