Була собі колись стара вдова, і жила вона зі своїми трьома дочками далеко від села під горою. Вони були такі бідні, що мали тільки одну курку, тому й упадали коло неї, наче то був найбільший скарб.
Та якось курка пропала. Стара кинулась шукати її навколо хатини, на городі і ніде не знайшла.
– Іди, доцю, та пошукай нашу курку,– сказала вона старшій дочці. – І знайди її хоч би й під землею.
Пішла старша дочка шукати курку. Де не шукала, як не кликала, все дарма. Коли це раптом вона почула з гори чийсь голос:
А курка в гору забрела!
А курка в гору забрела!
Дівчина захотіла поглянути, хто там гукає, але під горою впала в глибоку яму й опинилася під землею, у великій кімнаті. З неї двері вели до другої кімнати. Дівчина пішла туди, а з неї знов є двері.
Так вона переходила з кімнати в кімнату, і одна була краща за одну, а в останній з’явився величезний бридкий троль і спитав її:
– Хочеш стати моєю дружиною?
– Ні, не хочу,– відповіла дівчина. – Я хочу швидше вибратися з підземелля і знайти нашу курку.
Троль розсердився, схопив дівчину, вбив її та й кинув у льох.
Мати вдома чекала на дочку, чекала, а за нею і слід пропав. Тоді вона гукнула середню дочку та й каже їй:
– Піди, доню, пошукай свою сестру, а може, заодно й курку десь знайдеш.
Середня сестра пішла тими самими стежками, що й старша. Довго вона шукала, довго кликала курку, аж раптом почула з гори чийсь голос:
А курка в гору забрела!
А курка в гору забрела!
Дівчина здивувалась і пішла поглянути, хто то гукає. І не зчулася, як упала в глибоку яму й опинилась у підземеллі. Там вона пішла з кімнати в кімнату, і одна була краща за одну. А в останній з’явився величезний бридкий троль і спитав:
– Хочеш стати моєю дружиною? _
– Ні, не хочу,– відповіла дівчина. – Я хочу якнайшвидше вибратися з підземелля і знайти нашу курку.
Троль розсердився, схопив дівчину, вбив її та й кинув у льох.
Мати вдома довго чекала на другу дочку, а за нею і слід пропав. Тоді вона гукнула найменшу дочку і сказала їй:
– Піди, доню, пошукай своїх сестер. Погано, що пропала наша курка, та ще гірше буде, коли ми не знайдемо твоїх сестер. А заодно, може, знайдеш і курку. *
І дівчина пішла на пошуки. Довго вона шукала, довго кликала, проте не знайшла ні курки, ні своїх сестер. Так вона дійшла до гори і почула звідти голос:
А курка в гору забрела!
А курка в гору забрела!
– Що за диво,– сказала сама собі дівчина. – Може, то мені вчулося? Ану гляну.
Та не встигла вона й кроку ступити, як упала в яму й опинилася в підземеллі. Там вона пішла навмання з кімнати в кімнату, а вони гарні, одна краща за одну. Але дівчина не злякалась, а все роздивлялася навколо і помітила льох. Вона зазирнула туди, побачила неживих дівчат і відразу впізнала, що то її сестри.
Стоїть вона над льохом, коли це до неї підходить троль та й питає:
– Хочеш бути моєю дружиною?
– Хочу,– відповіла дівчина, бо здогадалася, як повелось її сестрам.
Зрадів троль, що вона захотіла стати його дружиною, і надарував їй
гарних суконь, таких, що вона зроду не мала.
Пожила дівчина трохи в підземеллі, і так їй стало сумно, так тяжко на серці, що хоч сядь та й плач.
– Чого ти така сумна? – спитав її троль.
– А того сумна, що не можу піти до своєї матері. В неї, мабуть, нема чого ані їсти, ані пити, і ніхто їй не допоможе.
– Ні, до матері я тебе не пущу,– відповів троль. – Але набери в мішок харчів, і я віднесу їх сам.
– Дякую тобі,– сказала дівчина. – Зараз я приготую все.
Взяла дівчина мішок, насипала наспід золота й срібла, а зверху прикрила його харчами. І попросила троля, щоб він не заглядав у мішок. Він пообіцяв, що не загляне.
Троль пішов, а дівчина й підглядає за ним у щілину в горі. Пройшов він трохи та й каже сам до себе:
– Дуже цей мішок важкий. Ану загляну, що в ньому.
І почав розв’язувати мотузку. Тоді бабина дочка загукала:
– А я тебе бачу! А я тебе бачу!.
– Ну й очі в тебе, хай тобі біс! – сказав троль і більше не зважувався чіпати мішка.
Він прийшов до вдовиної хати, кинув мішок через поріг і сказав:
– Ось вам харчі від вашої дочки, але не пробуйте шукати її.
Пожила бабина дочка ще трохи у троля, аж ось одного дня в підземелля звалився цап.
– Хто тебе сюди просив, кудлата почваро! – крикнув троль.
Він схопив цапа, вбив його і кинув неживого в льох.
– Ну навіщо ти його вбив! – заплакала бабина дочка. – Хай би хоч він жив тут, усе-таки було б веселіше.
– Не побивайся,– сказав троль,– я його можу оживити.
Він узяв зі стіни дзбан, підняв цапові голову, скропив її водою із дзбана, і цап ожив.
«Ого,– подумала бабина дочка,– цей дзбан чогось вартий!»
Прожила вона ще трохи у троля, і ось одного дня він лишив її саму
вдома, а сам десь пішов у своїх тролячих справах. Дівчина мерщій кинулась до льоху, витягла звідти свою старшу сестру, підняла їй голову і скропила водою із дзбана, як троль кропив цапа. І сестра відразу ожила. Дівчина звеліла їй залізти в мішок, а зверху поклала трохи харчів. І коли троль повернувся додому, сказала:
– Любий мій, доведеться тобі знов піти до моєї матері, віднести їй трохи харчів, у неї, напевне, вже нема чого ані їсти, ані нити, а вона лишилась сама-самісінька. Тільки не заглядай у мішок.
– Добре,– погодився троль,– віднесу мішок і не заглядатиму в нього.
Та коли він відійшов від гори, йому здалося, що мішок надто важкий. Він пройшов ще трохи далі і надумав таки заглянути, що у мішку.
– Хоч яка вона видюща, а тут уже не може мене побачити,– сказав він сам до себе.
Та тільки-но він почав розв’язувати мотузку, як та дівчина, що сиділа в мішку, загукала:
– А я тебе бачу! А я тебе бачу!
– Ну й очі в тебе, хай тобі біс! – вилаявся троль, бо подумав, що то кричить його дружина.
Більше він не зважувався заглядати в мішок, а якнайшвидше доніс його матері дівчат, кинув через поріг у кімнату і сказав:
– Ось харчі від вашої дочки, але не пробуйте шукати її.
Прожила бабина дочка ще трохи в горі і зробила те саме з середущою сестрою. Коли троля не було вдома, вона підняла їй голову, скропила водою із дзбана і сховала її в мішок. Але цього разу досипала мішок золотом і сріблом, скільки влізло в нього, і лише зверху прикрила все те харчами.
– Любий мій,– сказала вона тролеві, як той повернувся,– доведеться тобі знов піти до моєї матері й понести їй харчів, але не заглядай у мішок.
– Добре, понесу,– погодився троль,– і не загляну в мішок.
Та коли він відійшов від гори, йому здалося, що мішок надто важкий. Пройшов він ще трохи і чує, що не понесе його далі. Він поклав мішок додолу, відсапався й почав розв’язувати мотузку, щоб заглянути, що там у ньому. А та дівчина, що сиділа в мішку, загукала:
– А я тебе бачу! А я тебе бачу!
– Ну й очі в тебе, хай тобі біс! – вилаявся троль.
Більше він не зважувався заглядати в мішок, а чимдуж поніс його до матері дівчат. Коли троль прийшов до хатини, то кинув мішок через поріг та й каже:
– Ось харчі від вашої дочки, але не пробуйте шукати її.
Прожила бабина дочка ще трохи, і одного разу троль знов зібрався кудись у своїх тролячих справах. Вона прикинулась недужою і невдоволено сказала:
– Раніше полудня не повертайся, бо я хвора і не встигну зварити обід.
Та тільки-но троль вийшов, як бабина дочка набила соломою свою сукню, поставила те солом’яне опудало біля печі, ткнула йому в руку ополоник, ніби то вона сама там стоїть, і чимдуж побігла додому. Дорогою вона зустріла мисливця, намовила його, щоб він пішов з нею, і сховала в материній хатині.
Опівдні прийшов троль додому та й гукає солом’яному опудалові:
– Давай обідати!
А опудало мовчить.
– Давай обідати, кажу! – ще раз крикнув троль. – Я голодний.
А опудало й далі мовчить.
– Давай обідати! – втретє крикнув він. – Чуєш, що я кажу чи ні? Бо я зараз до тебе візьмуся!
А опудало як мовчало, так і мовчить.
Троль розсердився, схопив опудало, а з нього тільки солома посипалась по всій хаті. Побачив троль, що його обдурили, і почав шукати дівчину по всіх кімнатах. Зазирнув він у льох, а там і сестер її немає. Тоді він зрозумів, що сталося.
– Заплатить вона мені за це! – крикнув він і кинувся до вдовиної хатини.
Прибіг до неї, а мисливець почав стріляти. Троль подумав, що то грім гримить, і побоявся зайти до хатини, дременув назад додому. Та не встиг він сховатись у підземелля, як виглянуло сонце, і троль луснув.
А в горі залишилось золото й срібло. Аби тільки знати, де та гора.