Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Як хлопець ходив до Північного Вітру правити своє борошно (норвезька казка)

Казки про:
1584

Як хлопець ходив до Північного Вітру правити своє борошно (норвезька казка)Була собі колись удова, і мала вона сина. От якось захворіла вона і послала хлопця до комори принести борошна, щоб спекти коржі, бо сама нездужала піти. А комора стояла окремо від хати, на високих підвалинах.

Вийшов хлопець надвір, відчинив комору, нагорнув півмиски борошна і тільки-но опинився на східцях, як налетів Північний Вітер, забрав у нього борошно і шугнув угору, аж загуло. Хлопець вернувся до комори і ще раз нагорнув борошна, але не встиг вийти на східці, як Північний Вітер знов забрав у нього все. Так само було, коли хлопець ніс борошно втретє.

Обурило хлопця таке зухвальство.

– Негарно Північний Вітер повівся зі мною,– сказав він. – Піду пошукаю його і виправлю назад своє борошно.

І вирушив хлопець на пошуки Північного Вітру. Довго він ішов, поки нарешті добувся до вітрової оселі.

– Добрий день,– привітався хлопець.

– Добрий день,– відповів Північний Вітер хрипким непривітним голосом. – Чого тобі треба?

– Та хочу попросити тебе, щоб ти віддав назад те борошно, яке забрав у мене біля комори. Ми люди бідні, борошна в нас мало, і якщо ти й далі забиратимеш його, то виносиш усе, і ми помремо з голоду.

– Нема в мене твого борошна. Та коли ти в такій скруті, я дам тобі свою скатертину. Захочеш їсти, то скажеш: «Скатертино, розстелися, всім, що маєш, поділися!» – і буде в тебе всього доволі.

Зрадів хлопець, що отримав таке відкупне. Але дорога була довга, він не встиг дійти до вечора додому, тому зупинився на ніч у заїзді. Досі хлопець не мав нагоди випробувати скатертину, а тепер сів до столу, витяг її і сказав:

– Скатертино, розстелися, всім, що маєш, поділися!

І скатертина справді розстелилася, а на ній з’явилося повно смачних страв.

Усім сподобалася скатертина, а найбільше господині заїзду. «От аби й мені таку, не треба було б ні пекти, ні варити, не треба було б накривати стіл і морочитися з начинням»,– подумала вона. І коли настала ніч і всі поснули, вона взяла з торби в хлопця ту скатертину, а натомість поклала іншу, таку саму на вигляд, тільки що на ній нічого не з’являлося.

Прокинувся хлопець, узяв торбу зі скатертиною і пішов далі. А до вечора був уже вдома.

– Знайшов я Північного Вітра,– похвалився він матері. – І він виявився чесним, бо дав мені цю скатертину. Досить сказати: «Скатертино, розстелися, всім, що маєш, поділися!» – як на ній з’явиться все, що я захочу.

– Ото диво! – сказала мати. – Не повірю, що таке може бути, поки

не побачу на власні очі. .

Хлопець швидко підійшов до столу, поклав на нього скатертину і сказав:

– Скатертино, розстелися, всім, що маєш, поділися!

Але скатертина ані ворухнулася, не пригостила хлопця навіть шматком хліба.

– Доведеться мені знов іти до Північного Вітру,– сказав хлопець і подався в дорогу.

Довго він ішов, поки нарешті добувся до Північного Вітру.

– Добрий вечір,– привітався хлопець.

– Добрий вечір,– відповів Північний Вітер.

– Віддай мені те борошно, що ти забрав у мене біля комори,– сказав хлопець,– бо твоя скатертина нічого не варта.

– Нема в мене твого борошна,– відповів Північний Вітер. – Хіба візьми оцього цапа. Він кує золоті дукати. Треба тільки сказати йому: «Цапику, не байдикуй, золоті дукати куй!».

Сподобалась хлопцеві така плата за борошно. Узяв він цапа за налигач та повів додому.

Але дорога була далека, до вечора він не встиг дійти додому і знов заночував у тому самому заїзді. І захотілось хлопцеві, поки буде вечеря, випробувати цапа, побачити, чи, бува, не обдурив його Північний Вітер.

– Цапику, не байдикуй, золоті дукати куй! – сказав він цапові.

І цап накував йому купу золотих дукатів.

Як побачив господар заїзду те диво, то йому аж руки засвербіли. «Аби мені такий цап!» – подумав він. І коли хлопець заснув, він привів іншого цапа, на вигляд такого самісінького, тільки звичайного, що не вмів кувати дукатів, а того забрав собі.

Вранці хлопець забрав цапа й подався в дорогу. І так швидко йшов, що до вечора був уже вдома.

– Усе-таки Північний Вітер виявився чесним,– сказав він матері. – Дав мені такого цапа, що кує золоті дукати. Треба тільки загадати йому: «Цапику, не байдикуй, золоті дукати куй!»

– Ото диво! – сказала мати. – Не повірю, що таке може бути, поки не побачу на власні очі.

Хлопець завів до кімнати цапа, поставив перед нею і каже:

– Цапику, не байдикуй, золоті дукати куй!

А цап стоїть собі і хоч би мідяка скував.

Хоч-не-хоч, а мусив хлопець утретє вирушати до Північного Вітру. Прийшов він до нього та й каже:

– Заплати мені за те борошно, що ти забрав біля комори, бо твій цап нічого не вартий.

– Ну, більше я не маю тобі чого дати,– відповів Північний Вітер. – Хіба що візьми он ту стару палицю, яка стоїть у кутку. Може, вона тобі знадобиться. Скажеш їй: «Бий, палице, не гуляй, лиходія покарай!» – і вона битиме доти, доки ти не зупиниш її словами: «Годі бити, час спочити!»

Узяв хлопець палицю і подався додому. Але дорога була далека, тому він знов зупинився на ніч у заїзді. Хлопець уже зметикував, що сталося з його скатертиною і цапом. Тому відразу ліг на лавку і вдав, що заснув, навіть почав хропіти.

А господар упізнав хлопця і подумав, що його палиця, мабуть, також щось уміє. Він знайшов другу палицю, на вигляд таку самісіньку, і, коли хлопець захропів, поклав її біля нього. Тільки-но він хотів забрати хлопцеву палицю, як той сказав:

– Бий, палице, не гуляй, лиходія покарай!

І палиця заходилась бити господаря по чому трапиться. Той бігав по кімнаті, перестрибував через столи та стільці й репетував:

– Пробі! Рятуйте! Вгамуй свою палицю, а то вона вб’є мене! Я віддам тобі і скатертину, і цапа!

Коли хлопець вирішив, що досить покарав господаря за його підступність, то сказав:

– Годі бити, час спочити!

Тоді сховав скатертину в торбу, взяв цапа за налигач і погнав його палицею додому.

Більше він не ходив до Північного Вітру, бо вважав, що той чесно розрахувався за борошно.