Семеро лошат (норвезька казка)

***

Семеро лошат (норвезька казка) Були собі колись чоловік і жінка, і мали вони троє синів. Вони жили в маленькій хатині, і статку в них було що з руки та в рот. Сини їхні мали силу, та не мали до чого ту силу прикласти. А найменшого сина прозивали Пічкуром, бо він тільки те й робив, що сидів біля вогнища та дивився на полум’я.

 Одного дня старший син і каже батькові:

 – Піду я, тату, межи люди, може, десь наймуся.

 – Іди,– відповів батько,– бо дома щастя не висидиш.

 І хлопець вирушив у світ. Він ішов цілий день і надвечір добувся до королівського двору. Король саме стояв на ганку. Побачив він хлопця і спитав, куди той іде.

 – Та хочу десь найнятися в найми,– відповів хлопець.

 – Може, наймешся до мене доглядати семеро лошат? – спитав король. – Коли ти глядітимеш їх цілий день і ввечері скажеш мені, що вони їли й що пили, то я віддам за тебе королівну і півкоролівства з нею. Та коли не зможеш сказати цього, в тебе здеруть зі спини три паси шкіри і проженуть геть.

 Хлопець подумав собі, що з такою легкою роботою впорається заіграшки, і найнявся до короля.

 Другого дня, тільки-но розвиднилось, конюх випустив зі стайні семеро лошат. Вони гайнули з двору, а хлопець за ними. Лошата мчали горами й долинами, через ліси і болота. Хлопець пробіг із годину й дуже стомився, а як трохи відстав, то згубив з очей весь табунець. Він опинився в гірській ущелині, а над дорогою там сиділа стара жінка й пряла. Побачила стара, що хлопець біжить за лошатами, аж піт із нього котиться, та й гукає йому:

 – Ходи сюди, синку, я розчешу тобі голову!

 Хлопець радо підійшов до старої, сів біля неї, поклав голову їй на коліна, і вона почала його чесати. Так він просидів біля неї цілий день.

 Надвечір хлопець каже старій:

 – Утечу я, мабуть, додому. Не варто мені показуватись до королівського двору.

 – Почекай до смерку,– мовила стара. – Тоді лошата вертатимуться сюдою до короля, і ти побіжиш за ними. Адже ніхто не знає, що ти лежав тут цілий день і не пас їх.

 Коли прибіг табунець, стара дала хлопцеві дзбан з водою і жмутик моху, щоб він показав їх королю, як той запитає, що лошата їли й пили.

 – Ти стеріг табунець цілий день? – спитав король, коли хлопець увечері підійшов до нього.

 – Так, цілий день.

 – То скажи мені, що їли й що пили мої лошата?

 Хлопець показав жмутик моху і дзбан з водою, які йому дала стара,

 і сказав:

 – Ось їхня їжа і їхнє питво.

 Король відразу зрозумів, як хлопець пас лошат. Розлютився він і звелів здерти зі спини в нього три паси шкіри, посипати рану сіллю, а тоді прогнати його геть.

 Можете собі уявити, який був хлопець зажурений, коли повернувся додому. Він сказав, що більше вже не піде в найми, раз спробував, і годі з нього.

 Минув якийсь час, і середній син також захотів піти в світ і пошукати щастя.

 – Не пустимо,– кажуть йому батьки,– поглянь на братову спину, таке й тобі буде.

 Проте хлопець не відступався від свого і доти просив батьків, доки вони не відпустили його.

 Ішов він, ішов і надвечір добувся до королівського двору.

 Король саме стояв на ганку й запитав його, куди він іде.

 – Та хочу десь найнятися в найми,– відповів хлопець.

 – То ставай до мене пасти семеро лошат,– сказав йому король.

 Він визначив хлопцеві ту саму винагороду й ту саму кару, що і його

 братові. Хлопець залюбки погодився на королеву умову, бо сподівався довідатись, що лошата їдять і що п’ють.

 Рано-вранці конюх випустив семеро лошат, вони вибігли з двору і помчали через гори й долини, а хлопець за ними. Але й він не забіг далі, як його брат. Десь через годину він, знесилений і спітнілий, досяг гірської ущелини, де сиділа стара жінка й пряла. Вона гукнула хлопцеві:

 – Ходи сюди, синку, я розчешу тобі голову!

 Хлопець залюбки підійшов до старої і вмостився біля неї. Хай собі лошата біжать, куди хочуть, подумав він. І так просидів біля старої цілий день.

 Коли ввечері лошата поверталися, стара дала хлопцеві жмутик моху і дзбан з водою, щоб він показав їх королю.

 – Можеш ти мені сказати, що мої семеро лошат їли і що пили? – спитав його король.Семеро лошат (норвезька казка)

 – Ось їхня їжа і ось їхнє питво,– відповів хлопець і показав жмутик моху і дзбан з водою.

 Король розгнівався, звелів здерти зі спини у хлопця три паса шкіри, посипати рану сіллю і прогнати його геть.

 Удома хлопець розповів, що з ним сталося, і сказав, що більше ніколи не захоче шукати щастя.

 Минув день чи два, і Пічкур теж захотів іти в світ.

 – Спробую ще я, чи не вгляджу тих лошат,– сказав він.

 Двоє старших братів узяли його на сміх.

 – Коли нам не пощастило, то куди вже тобі! Ти ж нічого не вмієш робити, тільки сидиш та на вогонь дивишся,– казали вони.

 – А я однаково піду,– стояв на своєму Пічкур. – Хочу спробувати щастя.

 І хоч скільки сміялися з нього брати, хоч скільки просили його батьки, нічого не допомогло, Пічкур пішов з дому.

 Ішов він, ішов цілий день і смерком добувся до королівського двору. Король саме стояв на ганку, ніби виглядав його, і спитав, куди він іде.

 – Та шукаю, де б найнятися на службу,– відповів Пічкур.

 – А звідки ти? – спитав король, бо не хотів більше брати когось на службу, не розпитавшись, хто він і звідки.

 Пічкур розповів, що він брат тих хлопців, які пасли семеро королівських лошат, і спитав, чи не міг би й він завтра постерегти табунець.

 – Тьху! – сказав король, бо йому не хотілося й згадувати про тих пастухів. – Коли ти їхній брат, то таке саме ледащо, як і вони. Таких наймитів мені не треба.

 – Але ж я вже стільки йшов, то чому б вам не спробувати мене? – сказав Пічкур.

 – Коли хочеш, щоб і тобі здерли спину, то про мене,– мовив король.

 – Я волію одержати королівну,– сказав Пічкур.

 Рано-вранці конюх випустив семеро лошат, і вони помчали через гори й долини, через ліси й мочари, а Пічкур побіг за ними.

 Довго він біг і також добувся до гірської ущелини, де сиділа й пряла стара жінка. Вона гукнула йому, як і його братам:

 – Ходи сюди, синку, я розчешу тобі голову!

 – Чешіть свою! – відповів їй Пічкур і побіг далі за лошатами.

 Коли він вибрався з ущелини, то побачив найменше лоша.

 – Сідай на мене,– сказало воно,– бо дорога далека.

 І Пічкур сів на лоша. Довго вони їхали, аж ось лоша питає його:

 – Ти нічого не бачиш?

 – Не бачу,– відповів Пічкур.

 За якийсь час лоша знов питає:

 – Ти нічого не бачиш?

 – Не бачу,– відповів Пічкур.

 Їхали вони, їхали, нарешті лоша втретє запитало:

 – А тепер ти щось бачиш?

 – Так, бачу щось біле,– відповів Пічкур,– наче товсту березову колоду.

 – То ми приїхали,– сказало лоша.

 Коли табунець добіг до колоди, найстарше лоша відкотило її вбік, і там, де вона лежала, виявились двері, а двері ті вели до невеличкої кімнати, в якій місця якраз вистачило на грубу й на кілька стільчиків. А за дверима висів заіржавлений меч і невеличкий дзбан.

 – Ти можеш махнути цим мечем? – спитало в Пічкура лоша.

 Пічкур узяв меча, але не подужав навіть підняти його.

 – Ану ковтни того напою, що в дзбані,– звеліло хлопцеві лоша.

 Він ковтнув раз, другий, третій, і меч став для нього легенький, як пір’їна.

 – Візьми тепер цього меча,– сказало лоша,– і в день свого весілля постинаєш нам усім голови, тоді ми знов станемо королевичами, як були раніше. Бо ми брати королівни, з якою ти одружишся, коли скажеш королю, що ми їли і що пили, проте лихий троль наслав на нас чари. А як постинаєш нам голови, не забудь покласти кожну до хвоста. Тоді лихі чари втратять над нами силу.

 Пічкур пообіцяв виконати його наказ, і вони поїхали далі.

 Довго вони їхали, нарешті лоша спитало:

 – Ти нічого не бачиш?

 – Не бачу,– відповів Пічкур.

 Проїхали вони ще якийсь час, і лоша знов спитало:

 – А тепер ти нічого не бачиш?

 – Не бачу,– відповів Пічкур.

 Проїхали вони ще багато миль через гори й долини.

 – Ну, а тепер? – спитало лоша. – І досі нічого не бачиш?

 – Бачу,– відповів Пічкур. – Далеко на обрії наче синіє якась стрічка.

 – Так, то річка,– сказало лоша,– і нам треба перебратися на другий бік.

 Прибігли вони до річки, а через неї перекинутий гарний міст. Перебралися лошата на другий бік і помчали далі. їхали, їхали, і нарешті лоша спитало в Пічкура, чи він нічого не бачить.

 – Бачу,– відповів Пічкур. – Ген-ген на обрії щось темніє, ніби будівля з вежею.

 – Так, то замок, і ми туди біжимо.

 Коли лошата прибігли до замку, вони стали людьми, королевичами в гарній одежі, а як зайшли до замку, їх пригостили хлібом і вином. Пічкур також зайшов з ними до замку і взяв собі трохи хліба й вина. А коли вони вийшли надвір, королевичі знов стали лошатами. Пічкур сів на найменше лоша, і табунець помчав додому тією самою дорогою, але багато швидше. Ось вони поминули міст, ось березову колоду, а ось і стара жінка сидить край ущелини і пряде. Жінка щось крикнула їм навздогінці, та Пічкур не почув її слів, побачив тільки, що вона була дуже сердита.

 Поки вони доїхали до королівського двору, то й смеркло. Король стояв на подвір’ї і чекав на них.

 – Ти добре стеріг моїх лошат цілий день? – спитав він у Пічкура.

 – Намагався стерегти,– відповів хлопець.

 – То, може, скажеш мені, що мої лошата їдять і що п’ють? – спитав король.

 Пічкур витяг хліб та вино й показав королю:

 – Ось їхня їжа, а ось їхнє питво.

 – Так, ти їх стеріг,– мовив король,– і отримаєш королівну та півкоролівства.

 Почали готуватися до весілля. І було воно таке бучне, що про нього ще багато років гомоніли по всіх усюдах,– такого весілля король захотів.

 Коли гості сіли до столу, молодий підвівся й пішов до стайні, сказав, нібито щось забув там. А як прийшов туди, то зробив те, що йому лоша наказувало,– повідтинав голови їм усім, спершу найстаршому, а далі меншому й меншому, і пильнував, щоб прикласти кожному лошаті його власну голову. Скінчив Пічкур свою сумну роботу, і лошата знов стали королевичами. Коли він повернувся до бенкетного столу разом із сімома королевичами, король так зрадів, що обійняв і поцілував Пічкура, а наречена стала до нього ще ласкавіша.

 – Півкоролівства я тобі вже даю,– сказав король,– а другу половину одержиш після моєї смерті, бо мої сини самі здобудуть собі щастя коли з них спали чари.

 Я також був на тому весіллі, але нічого не скуштував, мені дістався тільки пиріжок з маслом, я поклав його в піч, пиріжок згорів, масло розтеклось, і я не з’їв ні крихти.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)