Кожен знає, що сама поява лисиці наганяє жах на гусей. Але чому саме – про це пам’ятають лише найстаріші легенди.
Одного разу, на галявині посеред лісу, посварилися дві гуски. Обидві – з однієї зграї, обидві вхопилися дзьобами за один і той самий солодкий листочок. Не поділили.
Підбігли два гусаки дізнатися, у чому справа – і самі зчепилися, кожен за ту, що йому більше до вподоби. А за ними підтягнулась і вся зграя. Поділилися на два табори – і почалося таке побоїще, такий гелгіт, що весь ліс на вуха став!
Навіть лисиця прийшла подивитись, що за метушня. Постояла, послухала й мовила:
– Ет, соромно, друзі мої! Рідні, двоюрідні, брати, сестри, дядьки, тітки – і таке вчинити! Невже немає кращого способу вирішити суперечку? Ідіть-но до мудрого судді, хай розсудить усе по правді й миром.
– Та ми б раді, – відповіли гуси, – але не знаємо жодного судді.
– Ну... – скромно озвалась лисиця, – люди кажуть, що я непогано тямлю в законах.
– Може, й так, – буркнули гуси, – та чули ми, що юристи дуже жадібні. Ви, певно, зажадаєте великого гонорару!
– Що ви! – обурено мовила лисиця. – Хіба мені соромно буде брати плату з найкращих своїх друзів? Я з радістю допоможу вам просто так – з любові до гусей!
І гуси погодилися. Лисиця стане суддею.
Вона наказала привести до неї двох винуватиць сварки – хай детально розкажуть, що сталося. Гуски пішли за нею – і лисиця замкнула за ними двері, щоб ніхто не заважав обговоренню.
Минуло трохи часу – лисиця вийшла і сказала, що для повноти картини потрібні ще й обидва гусаки. Їх також забрала з собою.
Згодом вона повернулась і заявила, що не обійтися без свідків. Всі гусята загелготіли: "Ми! Ми хочемо свідчити!" Та лисиця обрала двох найбільших і найгладших:
– Свідки мають виглядати представницько, – пояснила вона.
Ще трохи згодом вона прийшла по захисників – і знову обрала найтовстіших. Одне обережне гусеня тихенько прошепотіло:
– Щось лисиця з кожним разом стає повніша, кругліша, важча...
– Ну то й що, – відповіла вона, – я просто надуваюся від усіх свідчень, які збираю під час справи!
Пройшов ще якийсь час. Але ні лисиця, ні жоден із гусячих "представників" так і не повернулися.
Залишки зграї стривожились. Підійшли до лисиччиної хати – а там тиша.
Відчинили двері – а в кімнаті на пуховій перині спить лисиця, кругла й ситісінька. А гусей – жодного.
– Де наші друзі?! – закричали вони.
Лисиця розплющила одне око, озирнулася й, схопившись, вигукнула:
– О, яка зрада! Яке шахрайство в цьому світі! Я вже геть знесилена від усіх їхніх доказів і брехливих балачок, вирішила хоч трохи прилягти. Але перед тим запитала: "Друзі, ви ж постережете, поки я посплю?" – І вони всі хором поклялися: "Так, звичайно!" Я повірила... І де вони тепер?
– Але ж ви двері замкнули! – крикнув хтось.
– О, лукаві! О, зрадники! – продовжувала лисиця. – Залиште мені двоє найбільших, найповажніших – мені самотньо! А решта – негайно рушайте шукати зрадників, схопіть їх і приведіть сюди для покарання! І поки не знайдете – не смійте мені на очі показуватись!
І відтоді, зустрінуться гуси – одразу:
– Га-га-га! А-гу-си-де? А-гу-си-де?
І вся земля чує, як гуси гелготять, шукаючи своїх зниклих родичів.
У давнину казали:
"У хаті був лише проповідник та пастор, а гаманець – наче в воду впав".