Вийшов Дениско на двір. Бачить – на моріжку сусідський цапок пасеться. Підступив Дениско до цапка, войовничо голову нагнув.
– Ну, що, – питає, – битись будемо чи миритись?
А цапок байдужісінько скубе траву, ніби не до нього й мова.
– То ти гордуєш мною? – розпалився Дениско.
Ухопив він хлудину і хвось цапка по жижках.
Відскочив цапок убік та спересердя буц рябеньке порося, що поряд у дощовій калюжці бабралось.
«Куві! Куві!» – заволало, ніби його різали, порося і, перебігши подвір'я, шмиг у собачу буду.
Вискочив з буди завжди сонний пес Кудлай і хрипким сердитим голосом «Г-гав!» на весь куток.
Поряд на тину кіт Муркаш маніжився. Злякався Муркаш Кудлая та стриб у лободу.
А там мишеня сиділо. Вихопилось, нажахане, з лободи і видрібцем Денискові під ноги.
Дениско як не звересне! Кинувся до сіней, брязнув дверми, ще й на клямку зачинився.
Добре, що Мар'янка всього того не бачила, бо неодмінно здійняла б забіяку на сміх. «Молодець проти овець, а проти молодця – сам вівця», – сказала б вона ще й зневажливо посміхнулася б.