Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Золоті діти (Брати Ґрімм)

Казки про:
2992

Золоті діти (Брати Ґрімм)Жили собі на світі бідняк із своєю бідною дружиною, і була у них одна лише невеличка хатинка, і годувала їх рибна ловля – що зароблять, те одразу і з’їдять. Якось вийшов рибалка на берег та закинув сіті свої у воду, почало тягнути й витяг він рибу – та не просту, була вона вся золота. Подивився він на неї, здивувався, і раптом риба заговорила й сказала:

– Слухай, рибалко, якщо відпустиш мене знов у воду, то зроблю я твою вбогу хатинку багатим замком.

І відповів рибалка:

– Що мені в замку твоєму, якщо мені їсти нема чого!

А золота рибка йому каже:

– Я і про те подумаю: буде у тебе в замку шафа; тільки ти її відчиниш, то побачиш, що стоять у ній різні блюда з прекрасними стравами, і стільки, скільки ти забажаєш.

– Якщо так, – сказав бідняк, – то, мабуть, зроблю тобі послугу.

– Добре, – відповіла золота рибка, – але з таким договором, що не скажеш ти нікому на світі, хто б то не був, звідки до тебе щастя з’явилося; а скажеш хоча б слово, все миттю зникне.

Кинув рибалка чарівну рибу в річку і додому повернувся. Дивиться, де раніше стояла у нього хатинка, виріс тепер великий замок. Подивився він на нього, бачить – сидить його дружина в розкішних покоях, нарядилася в красиву сукню. Була вона задоволена й каже:

– Скажи ти мені, чоловіче, звідки все це раптом з’явилося? Мені це все дуже подобається.

– Так, – сказав чоловік, – і мені теж подобається. Тільки я дуже голодний, дай-но мені чогось поїсти.

А дружина каже:

– Нема у мене нічого, і не знаю я, де і знайти в цьому новому домі.

– Не сумуй, – відповів чоловік, – он, я бачу, стоїть велика шафа, ти візьми її і відчини.

Відчинила вона шафу, дивиться – стоять в ній пироги, м’ясо, овочі і вино, – прямо дивитися приємно. І скрикнула від радощів дружина:

– Що ж ще нам потрібно?

Сіли вони за стіл, стали їсти та пити разом. Ось наїлися вони, а дружина й питає:

– А скажи мені, чоловіче, звідки з’явилося все це багатство?

– Ех, – відповів він, – ти вже мене про це не питай, не допитуйся, розповісти я тобі про це не можу, а якщо комусь про те скажу, то зникне все наше щастя.

– Добре, – каже дружина, – якщо я не повинна про це питати, то й знати про те не хочу.

Але вона сказала неправду; і не мала вона спокою ні вдень, ні вночі, мучила вона чоловіка і так йому надокучала, що він з досади їй і розповів, як з’явилося все це від чарівної золотої рибки, яку він спіймав, і за те відпустив на волю. Тільки він це вимовив, раптом зник прекрасний замок разом із шафою, і опинилися вони знов у своїй убогій хатинці.

І довелося рибалці знов взятися за свій промисел і почати рибалити. Але, на щастя, сталося так, що витяг він ще раз золоту рибку.

– Слухай, – вимовила риба, – якщо ти знов відпустиш мене у воду, я поверну тобі замок разом із шафою, повною всяких страв; тільки дивись– тримай слово, не видавай нікому, від кого ти отримав усе це, а інакше ти знов все втратиш.

– Уже цього разу я буду обережним, – відповів рибалка і кинув рибу у воду.

Повернувся він додому, бачить – а там знов багатство, і дружина радіє щастю. Але цікавість не давала їй спокою, і через кілька днів почала вона знов питати і допитуватись, звідки все це взялося і як він це влаштував. Чоловік довго мовчав, але, нарешті, вона йому так надокучила, що він не втримався і видав таємницю. Тієї ж миті зник замок, і ось сидять вони знов у своїй убогій хатинці.

– Ну, ось ти свого і добилася, – сказав чоловік, – що ж, доведеться нам тепер знов скоринку суху гризти.

– Ах, – сказала дружина, – вже краще мені і багатств ніяких не треба, якщо я не знаю,

звідки вони з’явилися, а інакше не мала б я ні дня спокою.

Вирушив чоловік знов рибалити, і через деякий час, так уже воно сталося, що витяг він і втретє золоту рибку.

– Слухай, – сказала риба, – видно, мені на долі написано потрапляти тобі до рук; візьми ти мене із собою додому і розріж мене на шість шматків; два з них дай з’їсти дружині, два – кобилі дай, а два закопай у землю, – і буде тобі від цього щастя.

Узяв рибалка золоту рибу додому і зробив так, як вона йому наказала. І вийшло так, що із тих двох шматків, що він закопав у землю, виросли дві золоті лілеї, кобила двох золотих лошат дала, а дружина рибалки двох дітей народила, і були вони всі золоті.

Підросли діти, стали великі та красиві, і лілеї, і лошата виросли разом з ними. І кажуть діти:

– Батьку, ми хочемо сісти на наших золотих коней і пуститися мандрувати по світі.

Відповів він їм, засмутившись:

– Як перенести мені розлуку, коли ви поїдете, і не знати, що з вами?

А вони кажуть:

– Залишаться тут дві золоті лілеї; ви по них побачите, що з нами; будуть вони рости, значить і ми здорові; а зів’януть – значить ми хворі; а якщо вони відцвітуть– значить нас нема вже серед живих.

І поїхали вони й приїхали до корчми; а було там багато люду; коли побачили люди двох золотих юнаків, стали сміятися над ними і кепкувати. Коли один з юнаків почув ті насмішки, він засоромився і не захотів більше мандрувати по світі, повернув назад і повернувся до свого батька. А другий вирушив далі, і ось під’їхав він до темного лісу. Хотів він уже було в’їхати в ліс, але люди сказали:

– Ви там не проїдете – в лісі повно злодіїв, вони на вас нападуть, а як побачать, що ви золотий і кінь у вас золотий, то, ще станеться, вб’ють вас.

Але він не злякався і сказав:

– Я повинен, чого б мені це не коштувало, через ліс проїхати.

Він взяв ведмежі шкури, загорнувся в них і коня вкрив теж, щоб золота не було видно, і сміливо в’їхав у ліс. Тільки він трохи проїхав, раптом почув у глибині лісу шум та голоси людей, що говорили між собою. Потім осторонь дороги хтось крикнув: «Там хтось їде», а з другої сторони відповіли: «Ну, і хай собі їде, це, певне, якийсь ведмежатник; він бідний, як церковна миша, на що він нам здався!» – Так щасливо проїхав золотий юнак через той ліс, і ніякої біди з ним не сталося.

Якось заїхав він по дорозі в село і побачив там дівчину; була вона така прекрасна, що він не знав, чи може бути інша на світі красивіша за неї. Він так закохався, що прийшов до неї і сказав:

– Я кохаю тебе всім серцем і душею, чи згідна ти стати моєю дружиною?

І він теж сподобався дівчині, вона погодилася й відповіла йому:

– Так, я хочу стати твоєю дружиною і бути тобі вірною на все життя.

І стали вони весілля святкувати, але коли вони раділи та веселилися, повернувся батько нареченої і, побачивши, що донька його влаштувала весілля, здивувався та спитав:

– А де ж твій наречений?

Йому показали золотого юнака, але був він загорнутий у ведмежу шкуру. І сказав розлючений батько:

– Ніколи ведмежатнику не. отримати моєї доньки собі в дружини, – і хотів було його вбити.

Тут стала наречена просити батька та вмовляти:

– Тепер він мені чоловік, я кохаю його всім серцем.

І ось батько змилостивився. Але він усе роздумував про це, і другого ранку встав рано, бажаючи подивитися на чоловіка своєї доньки – чи насправді він простий жебрак. Зазирнув він і побачив у ліжку красивого золотого юнака; скинуті ведмежі шкури лежали на підлозі. І він повернувся і подумав: «Як добре, що я стримався, а інакше б здійснив я великий злочин».

А золотому юнаку в цей час снилося, що виїжджає він на полювання за прекрасним оленем; і, прокинувшись вранці, сказав він своїй дружині:

– Я хочу йти на полювання.

їй стало страшно, і вона стала його просити залишитися з нею:

– З тобою легко може статися велике лихо.

Але він відповів:

– Ні, мені треба їхати.

Він устав і вирушив до лісу; і невдовзі зупинився перед ним, як і снилося йому у сні, стрункий олень. Він націлився і хотів було його застрелити, але олень утік. Він погнався за ним по байраках та заростях і без втоми ганявся за ним цілий день; але ввечері олень сховався із виду. Озирнувся золотий юнак, бачить – стоїть перед ним невелика хатинка, а в хатинці тій жила відьма. Він постукав, вийшла назустріч старенька і питає:

– Що треба вам у такий пізній час у темному лісі?

Він відповів:

– Чи не бачили ви оленя?

– Так, – сказала вона, – цього оленя я добре знаю.

А в цей час голосно загавкав на юнака собака, що вискочив із хатинки слідом за відьмою.

– Та замовчи ти, зле жабеня, – сказав він, – а інакше я тебе застрелю.

Тоді відьма крикнула розлючено:

– Як, ти хочеш убити мою собаку?! – І обернула вона юнака миттю в камінь.

А дружина дарма все його додому чекала і думала: «Мабуть, з ним щось сталося, недарма я так боялася й на серці у мене було так важко».

А вдома, саме у цей час, другий брат зупинився коло золотих лілей і бачить, що раптом одна з них зів’яла.

– Ах, Бог мій, – сказав він, – з моїм братом сталося велике лихо; треба скоріше йти, може мені ще вдасться його врятувати.

А батько каже:

– Ні, залишайся ти вдома; якщо я і тебе втрачу, то що мені робити тоді?

Але син відповів:

– Я повинен обов’язково йти.

Скочив він на свого золотого коня і помчав, і приїхав у той же темний ліс, де лежав його брат каменем. Вийшла із своєї хатинки стара відьма, покликала його, щоб і його зачарувати. Але він до неї близько не підійшов і сказав:

– Я тебе застрелю, якщо ти зараз же не оживиш мого брата.

З великою неохотою доторкнулася вона до каменя пальцем, і миттю повернулася до брата його людська подоба. Зраділи золоті юнаки, побачивши один одного, стали цілувати та обіймати один одного, сіли на своїх коней і виїхали разом із лісу: один – до своєї дружини, а другий – додому до батька.

І сказав тоді батько:

– Я знав, що ти врятував свого брата, адже золота лілея піднялася й стала квітнути знов.

І стали вони щасливо жити до самої смерті.




== Читать на русском языке ==