Золоті діти (Брати Ґрімм)

***

Золоті діти (Брати Ґрімм)

Жили собі на світі бідняк із своєю бідною дружиною, і була у них одна лише невеличка хатинка, і годувала їх рибна ловля – що зароблять, те одразу і з’їдять. Якось вийшов рибалка на берег та закинув сіті свої у воду, почало тягнути й витяг він рибу – та не просту, була вона вся золота. Подивився він на неї, здивувався, і раптом риба заговорила й сказала:

– Слухай, рибалко, якщо відпустиш мене знов у воду, то зроблю я твою вбогу хатинку багатим замком.

І відповів рибалка:

– Що мені в замку твоєму, якщо мені їсти нема чого!

А золота рибка йому каже:

– Я і про те подумаю: буде у тебе в замку шафа; тільки ти її відчиниш, то побачиш, що стоять у ній різні блюда з прекрасними стравами, і стільки, скільки ти забажаєш.

– Якщо так, – сказав бідняк, – то, мабуть, зроблю тобі послугу.

– Добре, – відповіла золота рибка, – але з таким договором, що не скажеш ти нікому на світі, хто б то не був, звідки до тебе щастя з’явилося; а скажеш хоча б слово, все миттю зникне.

Кинув рибалка чарівну рибу в річку і додому повернувся. Дивиться, де раніше стояла у нього хатинка, виріс тепер великий замок. Подивився він на нього, бачить – сидить його дружина в розкішних покоях, нарядилася в красиву сукню. Була вона задоволена й каже:

– Скажи ти мені, чоловіче, звідки все це раптом з’явилося? Мені це все дуже подобається.

– Так, – сказав чоловік, – і мені теж подобається. Тільки я дуже голодний, дай-но мені чогось поїсти.

А дружина каже:

– Нема у мене нічого, і не знаю я, де і знайти в цьому новому домі.

– Не сумуй, – відповів чоловік, – он, я бачу, стоїть велика шафа, ти візьми її і відчини.

Відчинила вона шафу, дивиться – стоять в ній пироги, м’ясо, овочі і вино, – прямо дивитися приємно. І скрикнула від радощів дружина:

– Що ж ще нам потрібно?

Сіли вони за стіл, стали їсти та пити разом. Ось наїлися вони, а дружина й питає:

– А скажи мені, чоловіче, звідки з’явилося все це багатство?

– Ех, – відповів він, – ти вже мене про це не питай, не допитуйся, розповісти я тобі про це не можу, а якщо комусь про те скажу, то зникне все наше щастя.

– Добре, – каже дружина, – якщо я не повинна про це питати, то й знати про те не хочу.

Але вона сказала неправду; і не мала вона спокою ні вдень, ні вночі, мучила вона чоловіка і так йому надокучала, що він з досади їй і розповів, як з’явилося все це від чарівної золотої рибки, яку він спіймав, і за те відпустив на волю. Тільки він це вимовив, раптом зник прекрасний замок разом із шафою, і опинилися вони знов у своїй убогій хатинці.

І довелося рибалці знов взятися за свій промисел і почати рибалити. Але, на щастя, сталося так, що витяг він ще раз золоту рибку.

– Слухай, – вимовила риба, – якщо ти знов відпустиш мене у воду, я поверну тобі замок разом із шафою, повною всяких страв; тільки дивись– тримай слово, не видавай нікому, від кого ти отримав усе це, а інакше ти знов все втратиш.

– Уже цього разу я буду обережним, – відповів рибалка і кинув рибу у воду.

Повернувся він додому, бачить – а там знов багатство, і дружина радіє щастю. Але цікавість не давала їй спокою, і через кілька днів почала вона знов питати і допитуватись, звідки все це взялося і як він це влаштував. Чоловік довго мовчав, але, нарешті, вона йому так надокучила, що він не втримався і видав таємницю. Тієї ж миті зник замок, і ось сидять вони знов у своїй убогій хатинці.

– Ну, ось ти свого і добилася, – сказав чоловік, – що ж, доведеться нам тепер знов скоринку суху гризти.

– Ах, – сказала дружина, – вже краще мені і багатств ніяких не треба, якщо я не знаю,

звідки вони з’явилися, а інакше не мала б я ні дня спокою.

Вирушив чоловік знов рибалити, і через деякий час, так уже воно сталося, що витяг він і втретє золоту рибку.

– Слухай, – сказала риба, – видно, мені на долі написано потрапляти тобі до рук; візьми ти мене із собою додому і розріж мене на шість шматків; два з них дай з’їсти дружині, два – кобилі дай, а два закопай у землю, – і буде тобі від цього щастя.

Узяв рибалка золоту рибу додому і зробив так, як вона йому наказала. І вийшло так, що із тих двох шматків, що він закопав у землю, виросли дві золоті лілеї, кобила двох золотих лошат дала, а дружина рибалки двох дітей народила, і були вони всі золоті.

Підросли діти, стали великі та красиві, і лілеї, і лошата виросли разом з ними. І кажуть діти:

– Батьку, ми хочемо сісти на наших золотих коней і пуститися мандрувати по світі.

Відповів він їм, засмутившись:

– Як перенести мені розлуку, коли ви поїдете, і не знати, що з вами?

А вони кажуть:

– Залишаться тут дві золоті лілеї; ви по них побачите, що з нами; будуть вони рости, значить і ми здорові; а зів’януть – значить ми хворі; а якщо вони відцвітуть– значить нас нема вже серед живих.

І поїхали вони й приїхали до корчми; а було там багато люду; коли побачили люди двох золотих юнаків, стали сміятися над ними і кепкувати. Коли один з юнаків почув ті насмішки, він засоромився і не захотів більше мандрувати по світі, повернув назад і повернувся до свого батька. А другий вирушив далі, і ось під’їхав він до темного лісу. Хотів він уже було в’їхати в ліс, але люди сказали:

– Ви там не проїдете – в лісі повно злодіїв, вони на вас нападуть, а як побачать, що ви золотий і кінь у вас золотий, то, ще станеться, вб’ють вас.

Але він не злякався і сказав:

– Я повинен, чого б мені це не коштувало, через ліс проїхати.

Він взяв ведмежі шкури, загорнувся в них і коня вкрив теж, щоб золота не було видно, і сміливо в’їхав у ліс. Тільки він трохи проїхав, раптом почув у глибині лісу шум та голоси людей, що говорили між собою. Потім осторонь дороги хтось крикнув: «Там хтось їде», а з другої сторони відповіли: «Ну, і хай собі їде, це, певне, якийсь ведмежатник; він бідний, як церковна миша, на що він нам здався!» – Так щасливо проїхав золотий юнак через той ліс, і ніякої біди з ним не сталося.

Якось заїхав він по дорозі в село і побачив там дівчину; була вона така прекрасна, що він не знав, чи може бути інша на світі красивіша за неї. Він так закохався, що прийшов до неї і сказав:

– Я кохаю тебе всім серцем і душею, чи згідна ти стати моєю дружиною?

І він теж сподобався дівчині, вона погодилася й відповіла йому:

– Так, я хочу стати твоєю дружиною і бути тобі вірною на все життя.

І стали вони весілля святкувати, але коли вони раділи та веселилися, повернувся батько нареченої і, побачивши, що донька його влаштувала весілля, здивувався та спитав:

– А де ж твій наречений?

Йому показали золотого юнака, але був він загорнутий у ведмежу шкуру. І сказав розлючений батько:

– Ніколи ведмежатнику не. отримати моєї доньки собі в дружини, – і хотів було його вбити.

Тут стала наречена просити батька та вмовляти:

– Тепер він мені чоловік, я кохаю його всім серцем.

І ось батько змилостивився. Але він усе роздумував про це, і другого ранку встав рано, бажаючи подивитися на чоловіка своєї доньки – чи насправді він простий жебрак. Зазирнув він і побачив у ліжку красивого золотого юнака; скинуті ведмежі шкури лежали на підлозі. І він повернувся і подумав: «Як добре, що я стримався, а інакше б здійснив я великий злочин».

А золотому юнаку в цей час снилося, що виїжджає він на полювання за прекрасним оленем; і, прокинувшись вранці, сказав він своїй дружині:

– Я хочу йти на полювання.

їй стало страшно, і вона стала його просити залишитися з нею:

– З тобою легко може статися велике лихо.

Але він відповів:

– Ні, мені треба їхати.

Він устав і вирушив до лісу; і невдовзі зупинився перед ним, як і снилося йому у сні, стрункий олень. Він націлився і хотів було його застрелити, але олень утік. Він погнався за ним по байраках та заростях і без втоми ганявся за ним цілий день; але ввечері олень сховався із виду. Озирнувся золотий юнак, бачить – стоїть перед ним невелика хатинка, а в хатинці тій жила відьма. Він постукав, вийшла назустріч старенька і питає:

– Що треба вам у такий пізній час у темному лісі?

Він відповів:

– Чи не бачили ви оленя?

– Так, – сказала вона, – цього оленя я добре знаю.

А в цей час голосно загавкав на юнака собака, що вискочив із хатинки слідом за відьмою.

– Та замовчи ти, зле жабеня, – сказав він, – а інакше я тебе застрелю.

Тоді відьма крикнула розлючено:

– Як, ти хочеш убити мою собаку?! – І обернула вона юнака миттю в камінь.

А дружина дарма все його додому чекала і думала: «Мабуть, з ним щось сталося, недарма я так боялася й на серці у мене було так важко».

А вдома, саме у цей час, другий брат зупинився коло золотих лілей і бачить, що раптом одна з них зів’яла.

– Ах, Бог мій, – сказав він, – з моїм братом сталося велике лихо; треба скоріше йти, може мені ще вдасться його врятувати.

А батько каже:

– Ні, залишайся ти вдома; якщо я і тебе втрачу, то що мені робити тоді?

Але син відповів:

– Я повинен обов’язково йти.

Скочив він на свого золотого коня і помчав, і приїхав у той же темний ліс, де лежав його брат каменем. Вийшла із своєї хатинки стара відьма, покликала його, щоб і його зачарувати. Але він до неї близько не підійшов і сказав:

– Я тебе застрелю, якщо ти зараз же не оживиш мого брата.

З великою неохотою доторкнулася вона до каменя пальцем, і миттю повернулася до брата його людська подоба. Зраділи золоті юнаки, побачивши один одного, стали цілувати та обіймати один одного, сіли на своїх коней і виїхали разом із лісу: один – до своєї дружини, а другий – додому до батька.

І сказав тоді батько:

– Я знав, що ти врятував свого брата, адже золота лілея піднялася й стала квітнути знов.

І стали вони щасливо жити до самої смерті.


== Читать на русском языке ==

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)