Зібрався Ян віддати сина свого ремеслу десь навчатися; пішов у церкву і став молитися, щоб дізнатись, що сину буде корисне. А стояв біля вівтаря паламар і каже: «Крадіж, крадіж!» Повернувся Ян до свого сина і заявив, що той повинен красти навчитися, що це сказав йому сам Господь Бог. І пішов він із своїм сином шукати таку людину, яка красти майстер. Йшли вони довго і зайшли, нарешті, у темний і глухий ліс, бачать– стоїть там маленька хатинка, і сидить у тій хатинці стара-стара жінка. Ян їй і каже:
– Чи не знаєш ти таку людину, що красти вміє?
– Цій справі можна і тут добре навчитися, – відповіла стара, – син мій на ці діла великий майстер.
Ось і питає він у сина старої, чи добре той крадіж знає. Каже злодій:
– Твого сина я навчу як слід; прийдеш сюди через рік, і якщо сина свого впізнаєш, то і грошей за навчання я з тебе не візьму, а не впізнаєш, то повинен ти будеш заплатити мені двісті талерів.
Повернувся батько додому, а син став чарівництву та злодійству навчатися. Минув рік, і вирушив батько до злодія, та по дорозі засумував, не знаючи, чи зможе він сина свого впізнати. Йде він, сумуючи, раптом назустріч йому маленький чоловічок. І питає його той чоловічок:
– Слухай, ти чого це сумуєш? Чого засмутився?
– Ох, – відповідає Ян, – рік тому віддав я свого сина до злодія на навчання, і якщо сина свого я не впізнаю, То повинен буду заплатити йому двісті талерів, а якщо впізнаю, то й заплатити нічого не доведеться, – ось мені й лячно, що я його не впізнаю, а де мені тоді грошей стільки взяти?
І сказав йому чоловічок:
– Ти повинен взяти з собою кошик з хлібом і стати під димовою трубою; побачиш там на жердині кліточку, і визирне звідти пташка, це й буде твій син.
Пішов Ян туди, поставив кошик із чорним хлібом перед кліткою, – вилетіла звідти пташка і дивиться на хліб.
– Гей, синочку, ти тут?– питає батько. Зрадів син, що батька свого побачив, Але злодій каже:
– Це сам чорт тобі розповів, а інакше якби ти свого сина впізнав?
– Батьку, нам треба звідси скоріше йти, – сказав юнак.
І вирушили батько зі своїм сином додому. Раптом їде по дорозі їм назустріч карета, і каже син своєму батькові:
– Обернуся я великим хортом, і ви зможете на мені заробити немало грошей.
Висовується з карети пан:
– А чи не продасте ви мені цього собаку?
– Що ж, продам. – відповів батько.
– А скільки ж ви грошей за нього хочете?
– Тридцять талерів.
– Це забагато, але собака, певне, дуже породистий, я, мабуть, згоден.
Забрав лан собаку в карету, але тільки трохи від’їхав, а собака як скочить геть через віконце, і миттю обернувся юнаком і знов опинився біля свого батька. І пішли вони разом додому. А був наступного Дня в сусідньому селі ярмарок, ось парубок і каже своєму батькові:
– А тепер обернуся я красивим конем, а ви мене продасте. Але перш ніж продати, ви повинні зняти з мене вуздечку, а інакше не зможу я стати знов людиною.
Вивів батько коня на ярмарок, але прийшов туди і злодій і купив коня за сто талерів, а батько й забув зняти з нього вуздечку. Ось повів злодій коня додому і поставив його в стайню. Увійшла туди робітниця, а кінь їй і каже
– Зніміть з мене вуздечку, зніміть з мене вуздечку!
Стоїть робітниця, дивується:
– Е-е, та ти й говорити вмієш! – Підійшла вона до коня, зняла з нього вуздечку, і обернувся кінь горобцем, вилетів у двері; а чарівник теж горобцем обернувся і полетів слідом за ним. Ось злетілись вони, стали битися, і чарівник програв; кинувся він тоді у воду і обернувся рибою. А парубок теж рибою обернувся, наздогнав його, і стали вони битися, і чарівник знов програв. Обернувся тоді чарівник півнем, а парубок – лисицею, і відкусив голову півню, так ось і загинув злодій і лежить там і тепер.