Якось один дідусь пішов у ліс по дрова. На шляху до лісу протікала бурхлива річка. Дідусь ступив на хиткий місток і ненароком випустив сокиру. Перейшовши річку, дідусь сів на березі і заплакав. Адже в його бідному господарстві була єдина сокира!
Тут з річки вийшла чарівниця – Мати води – і питає:
– Чого ти плачеш?
– Та ось впустив у річку свою єдину сокиру.
Тут Мати води дістала із дна річки золоту сокиру, простягла старому і каже:
– Твоя сокира?
– Ні, – відповідає дідусь.
Вона дістала іншу сокиру, на цей раз срібну, й питає:
– Може, це твоя сокира?
– Та ні, – відповідає старий.
Тоді Мати води показала дідусеві третю сокиру, зовсім просту.
– Твоя?
– Оце моя! – зрадів дідусь.
За його чесність Мати води віддала дідусеві усі три сокири: золоту, срібну, просту.
Дідусь нарубав дров і повернувся додому. Його багатий сусід побачив у старого золоту і срібну сокиру та й питає:
– Звідки в тебе таке багатство?
Дідусь усе йому розповів. Тоді багатій швидше вхопив свою сокиру і побіг до води. Він кинув сокиру в річку, а тоді сів на березі і став плакати.
Мати води вийшла з річки і питає:
– Чого ти плачеш?
– Впустив свою сокиру у воду.
Мати води нагнулася і дістала з дна золоту сокиру.
– Це твоя сокира?
– Так-так, моя! – відповідає той.
Тут Мати води й каже:
– Ти обманув мене, і не буде тобі ні золотої сокири, ні простої.
І з цими словами вона щезла.