Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Шестеро весь світ обійдуть (Брати Ґрімм)

Казки про:
3005

Шестеро весь світ обійдуть (Брати Ґрімм)Жив собі на світі чоловік, і був він на всі руки майстер; служив він на війні і був сміливим і відважним, але як скінчилась війна, отримав він відставку і три гроші харчових на дорогу. «Стій,– сказав він,– це мені не дуже подобається. Знайду-но я потрібних людей. Ось і віддасть мені, мабуть, король усі скарби цілої країни».

І вирушив він розлючений у ліс і побачив там чоловіка; і вирвав той чоловік з корінням шість дерев, немов були це соломинки якісь. І каже він йому:

– Хочеш стати моїм слугою і всюди слідувати зі мною?

– Добре, – відповів той, – але ось віднесу я спершу матері в’язанку хмизу, – і він узяв одне з дерев, зв’язав ним решту п’ять, звалив їх на плече і поніс додому.

Потім він повернувся і пішов разом із своїм хазяїном, а хазяїн йому й каже:

– Ми з тобою двоє весь світ обійдемо.

Пройшли вони трохи, і зустрівся їм по дорозі мисливець; стояв він, опустившись на коліно, і, приклавши рушницю, цілився.

І каже йому хазяїн:

– Мисливцю, ти що, стріляти збираєшся?

Той йому відповів:

– У двох милях звідси сидить на гілці дуб муха, – ось і хочу я прострелити їй ліве око.

– О, якщо так, то йди разом зі мною, – сказав чоловік. – Якщо нас буде троє, то ми весь світ обійдемо.

Мисливець погодився і пішов за ним; і прийшли вони до семи вітряків; їх крила швидко крутилися, а вітер не дув ані зліва, ані справа, навіть листок на дереві, і той не ворушився. Ось чоловік і каже:

– Не розумію, як рухаються ці млини, адже і вітру-то нема. – І він рушив далі із своїми слугами; пройшли вони дві милі і побачили чоловіка на дереві; він притиснув одну ніздрю, а дув у другу.

– Слухай, що це ти там угорі робиш? – спитав його чоловік.

А той і каже:

– Та он у двох милях звідси стоять сім вітряків, ну ось я і дую на них, а вони крутяться.

– О, якщо так, то йди зі мною, – сказав чоловік. – Якщо нас буде четверо, то весь світ обійдемо.

Той зліз із дерева й пішов разом із ними; а невдовзі побачили вони ще одного; стояв він на одній нозі, а другу відчепив і поклав коло себе.

Ось хазяїн і каже:

– Ти, однак, зручно на відпочинок влаштувався.

– Я скороход, – відповів той, – а щоб не бігти дуже швидко, я одну ногу і відчепив; а інакше, якщо побіжу я на двох, то буде, мабуть, швидше, ніж птах летить.

– О, якщо так, то йди зі мною. Якщо буде нас п’ятеро, то ми весь світ обійдемо!

І пішов скороход разом із ними; невдовзі зустріли вони чоловіка, – а у того шапочка на голові ледь тримається, на саме вухо насунута. Ось хазяїн йому й каже:

– Красиво, що й казати, красиво! Поправ шапочку, а то зовсім дурнем виглядаєш.

– Цього ніяк зробити не можна, – відповів той. – Якщо насуну я шапку прямо, то наступить такий сильний мороз, що всі птахи піднебесні на льоту замерзнуть і впадуть мертвими на землю.

– О, якщо так, то йди зі мною, – сказав хазяїн. – Якщо буде нас шестеро, то весь світ обійдемо.

І прийшли вони всі шестеро в місто. А король оголосив там, що той, хто погодиться бігти з його донькою наввипередки і в цій справі вийде переможцем, той і стане її чоловіком, але хто виявиться переможеним, тому голову з пліч. З’явився тоді чоловік і каже:

– Я виставлю за себе мого слугу, він за мене побіжить.

Король відповів:

– Якщо так, ти повинен віддати мені в залог і його життя; і якщо переможе моя донька, то не зносити вам обом голови на плечах.

Так вони й домовилися й вирішили; причепив тоді чоловік скороходові другу ногу і каже йому:

– Ну, будь спритним і допоможи отримати нам перемогу.

А було домовлено, що хто перший принесе воду з дальнього колодязя, той і буде, переможцем. Ось отримали скороход із королівною по склянці й пустилися бігти наввипередки. Пробігла королівна зовсім малу ; відстань, а скороход уже з очей зник, – понісся, немов вітер. Невдовзі добіг він до колодязя, набрав повну склянку води і повернув назад. По дорозі назад напала на нього втома, і поставив він склянку, а сам ліг на землю і заснув. Але замість подушки поклав він собі під голову кінський череп, щоб спати було жорстко і щоб скоріше прокинутися. А королівна, та теж бігати вміла добре, але так, приблизно, як кожна людина 5 бігати вміє. І ось прибігла вона до колодязя > і поспішила з повною склянкою води назад. Помітивши, що скороход лежить і спить, вона зраділа й каже:

– Тепер-то суперник в моїх руках, – виплеснула вона воду з його склянки і помчала далі.

Тут би все і пропало, якби зіркий мисливець, на щастя, не стояв на вежі замку і не помітив всього, що сталося. І сказав він:

– А все ж королівні перемогти нас не вдасться, – і, зарядивши свою рушницю, він вистрелив так влучно, що вибив кінський череп з-під голови скорохода, не причинивши йому ніякої шкоди.

Прокинувся скороход, скочив і побачив, що склянка його порожня і що королівна далеко його обігнала. Але він не розгубився, кинувся зі склянкою знов до колодязя, зачерпнув води й прибіг усе ж на десять хвилин раніше за королівну.

– Ось, – сказав він, – тільки зараз я й розправив як слід ноги, а раніше хіба це був біг!

І стало королю прикро, а ще більше того королівні, що якийсь простий відставний солдат може тепер увести її з дому. Порадилися вони між собою, як їм його позбутися, а разом із тим і від його товаришів; і сказав король королівні:

– Не бійся, засіб такий я знайшов; вони додому не повернуться.

І звернувся він до них із такими словами:

– Тепер треба буде всім вам разом повеселитись, поїсти та випити як слід, – і повів він їх у кімнату, а підлога в ній була вся залізна, двері були теж залізні, і на вікнах були залізні грати. І був у кімнаті тій накритий стіл, і стояли на ньому різні смачні страви; і сказав король:

– Гуляйте собі на здоров’я!

Тільки вони туди увійшли, наказав король зачинити за ними двері на замки та засуви. Потім він наказав покликати кухаря й наказав йому розпалити вогонь під кімнатою, і щоб горів він доти, доки залізо не почервоніє. Так кухар і зробив, – і зігрілися шестеро як слід, доки за столом сиділи, і подумали вони, що це від їжі стало їм так парко; але коли спека почала ставати все більшою і більшою і їм захотілося вийти з кімнати, вони побачили, що всі двері і вікна зачинені, – мабуть, король задумав щось недобре і вирішив їх задушити.

– Але це йому не вдасться, – сказав той; і на якому була шапочка, – я нагоню такий холод, що ніякий жар перед ним не встоїть. – 1 він одяг свою шапочку прямо, – і настав такий мороз, що всяка спека вмить зникла, і страви на блюдах почали підмерзати.

Минуло дві години, і король подумав, що вони від спеки вже загинули, і наказав тоді відчинити двері, щоб самому на шістьох подивитись. Відчинилися двері, і побачив він, що всі живі й здорові та ще й говорять, що їм приємно було б вийти назовні погрітися, що мороз в кімнаті такий, що замерзає навіть їжа на блюдах.

Тоді розлючений король спустився вниз до кухаря, став його сварити й питати, чому він не виконав того, що було йому наказано.

Але кухар відповів:

– Але ж жару було достатньо, ось подивіться хоча б самі.

Подивився король і побачив, що під залізною кімнатою палає неабияке вогнище; тут-то і зрозумів король, що з цими шістьма в такий спосіб нічого не поробиш.

І став король думати-гадати знов, як би йому недобрих гостей позбутися. Покликав він головного з них і каже:

– Хочеш, я дам тобі золота, скільки завгодно, а ти відмовся від моєї доньки.

– О, я згоден, пане король, – відповів той,– дайте мені золота стільки, скільки слуга мій зможе понести, і я вимагати вашої доньки не стану.

Королю це сподобалось, а той і каже:

– Ну що ж, прийду я за ним через два тижні.

Тоді він скликав усіх кравців, і повинні вони були сидіти два тижні поспіль і шити мішок. А коли його зшили, то повинен був той силач, що дерева з коренем виривав, взяти його на плечі і йти з ним до короля.

І спитав король:

– Що це за силач, який може тягти на своїх плечах цілу купу полотна? – Злякався він і подумав: «Скільки ж золота він утягне?»

І він наказав принести цілу діжку золота, несли його шістнадцять найсильніших людей королівства, – а силач сунув золото одною рукою в мішок і каже:

– Чого ж ви більше-то не принесли, адже цим і дна мішка не покриєш.

Тоді наказав король перетягти сюди потрохи всю свою скарбницю. Силач і її засунув у мішок, але й після того він не наповнився навіть наполовину.

– Тягніть більше! – кричав він, – а то цими крихтами нічого не заповниш.

І зібрали тоді зі всієї держави сім тисяч візків золота; і все це, разом із запряженими в них биками, засунув силач у свій мішок.

– Чого тут роздивлятися,– сказав він, треба брати все, що під руку потрапить, а інакше так цього мішка не наповниш.

Сунув усе це він у мішок, а в ньому ще немало місця порожнього залишилося. Ось він каже:

– Ну, діло, однак, треба кінчати, адже мішки зав’язують і коли вони неповні. – ї він? звалив мішок собі на спину й пішов разом із своїми товаришами.

Побачив король, що одна людина понесла на спині всі багатства цілої країни, розлютився й наказав своїм вершникам сісти на коней, наздогнати шістьох і відібрати у того силача мішок. І ось два загони їх невдовзі наздогнали, і крикнули вершники:

– Здавайтеся в полон; кидайте мішок із золотом на землю, а інакше ми вас усіх переб’ємо!

– Та що ви кажете? – сказав той, хто в ніздрю дути вмів. – Це ми-то здамося в полон? Скоріше ви у нас усі в повітрі затанцюєте. – І він притиснув одну ніздрю і дунув у другу, та прямо на обидва кінні загони, – і розсипалася кіннота й розлетілася в повітрі над горами, над долинами у всі боки.

Один із фельдфебелів закричав, прохаючи про пощаду, став поясняти, що поранений уже дев’ять разів, і солдат він добрий, і на образу таку ніяк не заслуговує. Тоді той став дути трохи тихше, і фельдфебель благополучно опустився на землю; і було сказано фельдфебелю:

– Ну, а тепер повертайся додому до короля і скажи йому, нехай вишле кінноти ще більше, я і ту в повітрі всю роздмухаю.

Почув про те король.

– Нехай вони скоріше вбираються, тут щось не так.

І ось принесли шестеро всі багатства до себе додому, поділили їх порівну і стали жити і поживати в розкоші до самої своєї смерті.



== Читать на русском языке ==