Жили-були бабуся з онуком. Бідні-бідні...
Онук на морському березі збирав капусту, а бабуся варила її. З того й жили.
Через річку мешкав їхній дядько, багатий шаман. У шамана було дві жінки: стара і молода.
Шаман посилав жінку по небожа, щоб той ішов пісень співати й на бубоні грати. Приведе тітка небожа, а дядько ще й б’є його за те, що він погано грає та співає. Відлупцює шаман хлопчика і вижене, а потім, коли скучно стане, знову посилає по нього.
– Я не піду,– каже стара жінка.– Ти його битимеш.
Тоді шаман дубасить її, поки не стомиться, і сам біжить по сироту.
Хлопчик б’є у бубон, а шаман б’є хлопчика.
...Якось приходить стара тітка знову по хлопчика. Заспівав хлопчик батьківських пісень, але. шаман сердито закричав:
– Мені набридли ці пісні! – і вигнав сирітку з яранги. А тут знялася хуртовина, хлопчик збився з дороги, не знає, в який бік йому йти. Ішов-ішов і раптом наткнувся на чужу ярангу. Звідти чоловік і жінка гукають:
– Зайди сюди, сирітко. Заспівай нам!
– Я не вмію співати! – каже хлопчик.
– Ми тебе навчимо.
Узяв чоловік бубон, провів по ньому рукою, наче хотів пилюку стерти, і бубон враз став великим. Узяв паличку, провів по ній рукою – і паличка стала довга. Подав чоловік бубон та паличку хлопцеві, і той незчувся, як руки самі забігали, і він заспівав. Заспівали й господарі. Дивується хлопчик сам із себе. Три пісні заспівали вони разом, а далі сирітка співав уже сам, господарі тільки плескали в долоні. Потім вони сказали:
– Завтра не ходи до дядька! Хай він сам прийде по тебе. Спершу заспівай йому батьківських пісень, а як буде мало – заспівай наших. А зараз іди й не оглядайся!
Пішов хлопчик з яранги, при виході нагнувся і побачив позад себе двох бурих ведмедів. Вийшов надвір – немає ніякої яранги. Прибіг додому, схопив бубон, провів рукою – став бубон великий, провів по паличці – стала вона довга.
Наступного дня прибіг шаман, схопив небожа за ноги й поволік через річку, тільки голова стукала об кригу.
– На бубон і заспівай! – наказав дядько.
Заспівав хлопчик своїх пісень, ударив його шаман:
– Я хочу, щоб мені було весело. А ти співаєш старих пісень,– сказав шаман.
Тоді хлопчик заспівав йому ведмежих пісеньок.
– О, небіж навчився співати! – мовив шаман.
Раптом загув вітер і залопотіла одна сторона полога.
Хлопчик співає другу пісню. Завив вітер. Залопотіли обидві сторони полога. Злякався шаман і каже:
– Не треба співати, на сьогодні досить, завтра доспіваєш!
Та сирітка не зважає, а співає третю пісеньку. Заревіла хуртовина, залопотіли три стіни полога. Закричав переляканий шаман:
– Перестань, не співай і не грай. Геть звідси.
Раптом праворуч і ліворуч підіймається полог, заходять два бурі ведмеді. Кинувся шаман до задньої стінки полога, а молода жінка під нього. Упав шаман, а молода жінка знову полізла під низ. Так вони ховалися одне під одного, лементуючи від страху. А ведмеді клацали зубами і ревіли. Забіг шаман невідомо куди...
Увійшла старша жінка, сіла поруч сирітки. І залишилася дядькова яранга внукові з бабусею та старій жінці.