Як Стецько з паном розмовляв (білоруська казка)


Як Стецько з паном розмовляв (білоруська казка)Жив колись один пан, та такий лютий, що біда: ніхто не міг йому догодити, всі його боялися, як чорта. Бувало, прийде до нього хтось що-небудь просити, а він як гаркне: «Що скажеш?» – то той з переляку й своє прохання забуде.

– Нічого, паночку, усе гаразд,– відказує бідолаха трясучись.

– А після гаразд що?

– Не відаю, паночку...

– На стайню його, лайдака! – сичить пан.– Усипати йому різок, щоб більше сюди не ходив!

Інакше той пан і не вмів з людьми розмовляти. І люди боялися з ним говорити, бо щось скажеш не так, не по шерсті,– до смерті засіче.

Якось грав пан у карти і виграв у сусіднього пана маєток. Було це весною. Зібрався пан оглядати свій новий маєток.

Як поїхав, то й лишився там на все літо: дуже ж йому сподобався новий маєток. Правду-бо кажуть, що нове сито на кілочку висить, а старе під лавою лежить.

Тим часом у старому маєтку скоїлося велике лихо: «Як же,– думає економ,– сказати панові про це?» Сам їхати до нього боїться. Надумав він послати кого-небудь із челяді. Та нема охочих. Кому кортить дістати зайвих різок?

А жив там один чоловік. На вигляд так собі – недотепа, зате на язик гострий: за словом у кишеню не полізе. На ім’я він був Степан, але всі звали його просто Стецько. Малий, бач, він був на зріст і щуплий.

Прочув Стецько, що економ шукає посланця до пана, прийшов до нього й каже:

– Пошліть мене я умію з паном говорити.

Радий економ, мало не цілує Стецька. Дав йому хліба, сала, цілу жменю мідяків і вирядив у дорогу.

Йде Стецько, мідяками побрязкує, жодної корчми не минає.

Довго йшов він чи недовго, приходить нарешті до нового маєтку. Хотів Стецько просто до панського будинку йти, та лакей спинив:

– Ти чого тут, волоцюго, вештаєшся!

І нацькував на нього собак.

Стецько вийняв з торбини шматок хліба, кинув собакам. Вони й перестали гавкати. Тоді Стецько знов підійшов до ганку.

– Що тобі треба? – кричить лакей.– Тут сам пан живе!

Стецько вклонився лакеєві й каже:

– А мій паночку, а мій дорогенький, оце ж мені й треба цього сам-пана. Я прийшов до нього з старого маєтку.

Лакей пом’якшав.

– Гаразд,– каже,– я скажу панові про тебе. Але скажи ж ти мені, звідки ти відаєш, що і я – пан.

– Гм,– хитро кашлянув Стецько,– бачу: ти пан не пан, а так собі підпанок, бо в тебе лоб низький, ніс слизький, от і видно, що лизав панські миски.

Розгнівався лакей, схопив Стецька за комір та ну штурхати. Побачив це пан із вікна і гукнув лакея до себе.

– Що там за хлоп? – питає пан лакея.

– Та волоцюга якийсь із старого панського маєтку,– відказав лакей і низько вклонився панові.

Пан згадав, що давно не був у старому маєтку.

– Поклич його сюди,– звелів він лакеєві.

Побіг лакей кликати Стецька, а той вийняв капшук, набив люльку тютюном і заходився вогонь кресати. Викресав вогню, запалив люльку. Курить та попльовує на чистий панський ганок.

– Йди в покої, тебе пан кличе! – кричить йому лакей.

– Не трясця пана трясе, відказує Стецько і покурює

собі люльку.

– Та мерщій же ти! – сердиться лакей.– Пан тебе різками засіче...

– Не засіче! Ось докурю люльку, тоді й піду.

Чекав, чекав пан Стецька, не дочекався. Кличе знову лакея:

– Чому хлоп не йде?

– Люльку, пане, курить.

Пан розгнівався:

– Жени його сюди.

Стецько докурив люльку, вибив із неї попіл, сховав за пазуху і лише тоді поволеньки посунув до панських покоїв. Лакей біжить попереду, відчиняє Стецькові двері, мов панові.

Як Стецько з паном розмовляв (білоруська казка)Увійшов Стецько до пана та й закашлявся після міцного тютюну. Кашляє, а пан жде, тільки сердито очима зиркає. Відкашлявся якось Стецько і каже:

– Добридень, паночку.

– Що скажеш? – супиться пан.

– Усе гаразд, паночку.

– А після гаразд що?

– Та ось, паночку, прислав мене економ: панський ножик зломився.

– Який ножик?

– Та, мабуть, той, яким панові пера застругували.

– Як же його зломили?

– Кажуть же, пане, що без начиння і постола не сплетеш. А всяке начиння в роботі псується. Отак і панський ножик. Хотіли панові на чоботи здерти з гончака шкуру, взяли ножика. Але на панському гончакові дуже міцна шкура була. Ну, ножик і зломився.

– Якого гончака? Що ти мелеш, лайдаку? – закричав гнівно пан і хотів уже наказати челяді, щоб забрали Стецька на стайню і всипали різок. Але Отецько веде далі:

– Панський гончак – це той самий, може, пан пам’ятає, що вскочив був у криницю, а Микиту посилали витягати,

і він утопився там. Еге ж, той самий гончак, що пан любив його брати на лови. Здається, коли не помиляюсь, пан віддав за того гончака сусідньому панові трьох мужиків...

– Що ж, мій кращий гончак здох?

– Здох, пане.

– А чого ж він здох?

– Конини об’ївся, то зразу й ноги витяг.

– Якої конини?

– Та з жеребця.

– Якого жеребця?

– Панського буланого жеребця, з лисинкою.

– Що ж, і він здох?

– Здох, пане. А шкода, добрячий жеребець був.

– О, я нещасливий!

– Е, пане, чого дуже хвилюватись. Уже ж відомо, коли лошатко родиться з лисинкою, то воно або здохне, або його вовк із’їсть.

– А чого ж здох жеребець?

– Підірвався, мабуть.

– Що ж на ньому возили? Швидко їздили, чи що?

– Та ні, пане, на ньому не їздили, він завше на стайні стояв.

– То чому ж?

– Воду, пане, возили.

– Але ж нащо була та вода?

– Люди ж кажуть, паночку, що як топишся, то й за

бритву схопишся. Як загорівся свинарник, то економ наказав і на жеребцеві воду возити.

– Що ж, і свинарник згорів?

– Згорів, пане.

– Як же він зайнявся?

– Бачиш, пане, він стояв близько обори, то від неї і зайнявся.

– То і обора згоріла?

– Згоріла, пане, як свічка.

– Чого ж вона зайнялася?

– Оцього, паночку, добре не відаю: чи від хліва, чи, може, від покоїв.

– О, то й покої згоріли?

– Згоріли, пане, дотла, от. мовби хто язиком злизав.

– І весь двір згорів?

– Увесь, пане: чисто, гладко, хоч ріпу сій.

Схопився пан за голову та божкає.

– Але чого ж загорілися покої? – знов питає пан Стецька.

– Од свічок, пане.

– Для чого ж палили свічки?

– Ну як же, пане, звісно, завше свічки палять, як хто помре.

– Хто ж там помер?

– Вічний супокій, щоб їй на тім світі легко тикнулося,– пані померла.

– Що, що ти кажеш?.. Пані померла?!

Почувши такі новини, пан звалився з крісла, а Стецько закурив люльку та й подався собі додолу.

Читати казку "Як Стецько з паном розмовляв" іншими мовами:


Залиште відгук!

Ваш відгук опублікують після перевірки!

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)