Чабанський пес (молдавська казка)


Мав один чабан отару овець, котру стеріг старий відданий собака. Чимало ведмедів і вовків знищив на своєму віку невтомний вартовий. Та ось з деяких пір ослаб Почала облазити на ньому шерсть, важко стало підводитися з землі. Побачив чабан, що скоро втратить надійного охоронця, знайшов десь цуценя і став привчати його охороняти отару. Цуценя підросло і вже гарчало на старого пса. Зле та ненависне, воно боялося залишитись голодним. Якось те цуценя потерлось чабанові об ноги, облесливо вигнуло дугою спину та й каже:

– Прогнав би ти, хазяїне, старого пса. Він тільки дарма харчі переводить. Краще хай мені більше буде, я швидше виросту, сили наберуся. Адже ти надієшся на мене в майбутньому. Хай старий хвіст забирається куди хоче, годі чекати з нього користі.

Чабан послухав молодого лакизу і почав прискіпуватись до старого пса: то не так гавкнув, не так вильнув хвостом. Спочатку лише покрикував, а тоді й за дрючка взявся. Побачив неборака, що не життя йому більше в господаря, понурив сиву голову та й побіг світ за очі. Біг він та й прибіг до дрімучого лісу. Метнувся туди– сюди, шукаючи їжі, але нічого не роздобув.

Від голоду та марної біганини старий пес зовсім підупав на силі. Тиняючись по лісу, надибав самотню хатину, зайшов до неї, сів на ослін і задумався: «Ось як підвело мене те кляте цуценя. Доведеться, мабуть, з голоду здохнути».

Сумує пес, клене свою долю, аж раптом бачить у вікно: по стежці до хати суне вовчисько. Підійшов сірий до вікна і питає:

– Гей, хто ти такий?

– Я швець, – відповідає пес.

– А що ж ти вмієш шити?

– Чоботи, черевики, все, що можна зробити із шкіри.

– Оце добре. Я давно хотів замовити чоботи, та не було в кого.

– А шкіра в тебе є?

– Нема. А якої треба?

– На підошви – телячу, на передки свинячу, а на халяви – гусячу.

– Отже, домовились. Пошиєш мені чоботи.

– Пошию, куме, тільки притягни мені живе теля. Я сам з нього шкуру здеру, сам і вичиню.

– Буде так, як ти кажеш.

Метнувся вовк по полях і приволік молодого бичка.

– Цей підійде?

– Саме враз. А днів через три мені знадобиться порося.

Вовк почимчикував на полювання, а пес заходився біля бичка. Поїсть, відпочине, води нап’ється і знову трудиться. За три дні ледве впорався з бичком.

Вовк, мріючи про нові чоботи, дотримав обіцянки і на третій день приволік здоровенного кабана.

– Глянь, куме, згодиться на передки?

– Кращого й не треба.

– А коли ж чоботи будуть готові?

– Принеси ще чотирьох гусей на халяви – і через три дні – ти в нових чоботях.

Втішився вовк і на другий день притягнув чотирьох гусаків, а сам не може дочекатись, коли взується в нові чоботи. Крутиться, вертиться, ніяк собі місця не знайде. Хитрий пес тільки й знає, що їсть та висипляється. Набридне свинина, смакує гусятину, а тут ще й джерело під боком – рай та й годі. Пес помолодів, набрався сили, шерсть на ньому стала вилискувати. Прийшов умовлений день, і вовк прибіг по чоботи:

– То готові мої чоботи?

– Яких ще тобі чобіт, розбишако? – вилетів пес із хатини.

Від несподіванки вовк аж на хвоста присів, а пес кинувся на нього і вп’явся зубами в загривок. Від болю й образи вовк заскиглив так, що на місце бійки позбігались вовки з усього лісу. Пес не розгубився і почав шматувати всіх підряд, тільки клоччя летіло на всі боки. Як хватоне зубами, зразу трьох мов не було. На той гвалт прибіг вовчий цар. Глянув на ту бійку і залементував :

– Досить ганьби! Вовки, до мене!

Відступили сіроманці, а цар ну їх лаяти:

– Гей, ви, недоумки! Навіщо зв’язалися з тим собацюрою? Хіба не бачите, який він сильний та спритний? Чи, може, вам життя набридло? Він легко всім горлянки перегризе, і сліду вашого не стане. Ідіть задобріть того пса, дайте йому грошей і чого він захоче, хай лише забирається звідси до дідька, бо не буде нам від нього спокою.

Побігли до пса чотири вовки:

– Ваша величність, скільки вам заплатити чи яку послугу зробити, щоб ви покинули цей ліс?

– Викрадіть дві вівці з отари мого колишнього хазяїна, і нічого мені від вас більше не треба.

Це сподобалось вовкам. Побігли вони під гору, куди направив їх пес, і недалеко від отари почали завивати та клацати зубами. Молодий пес з переляку як чкурне в долину, тільки його й бачили. Бідний чабан з одною герлигою не міг справитися з чотирма вовками. Він свистів, улюлюкав, та все даремно. Хижаки кинулись до отари, схопили двох овець і подались до лісу. Тут назустріч вибіг старий пес, накинувся на вовків і почав їх шматувати зубами, ледве ті живими вирвались.

Ну й зрадів чабан, побачивши, як розправився з вовками його старий пес. Приголубив його, нагодував, а коли повернувся молодий пес, відлупцював його і прогнав геть. Знову, як і раніше, стало добре жити в чабана старому псові. І чим старішим він робився, тим краще доглядав його чабан. А коли настав час шукати іншого пса, чабан знайшов такого, що був схожий на старого: пильно стеріг отару і не боявся вовків.


Залиште відгук!

Ваш відгук опублікують після перевірки!

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)