Одного спекотного вечора в одному великому індіанському домі, який звався малокою, стало нестерпно жарко й душно. Люди розвели там велике вогнище, і дим разом із гарячим повітрям наповнив усю хатину. Тож усі вийшли надвір, розвісили свої гамаки між деревами й вирішили спати просто неба – під зорями.
А неподалік тихо блукав ягуар. Великий, плямистий, мов сама ніч із іскрами, він наблизився до малоки й раптом зустрів Дощ, що неквапно ішов із гір.
– Гей, друже, – спитав Дощ, – що ти тут робиш, блукаючи під місяцем?
– Та ось, – відповів ягуар, – хочу трохи налякати людей. Бачиш, вони влаштували собі постіль просто неба, а не в хаті. От я й думаю: заричу, хай повертаються всередину!
Дощ усміхнувся.
– Та люди тебе зовсім не бояться, – мовив він.
Ягуар обурився:
– Ще й як бояться! Хочеш – переконайся? Я зараз підкрадусь до малоки й заричу, а ти послухай, що вони скажуть.
Дощ погодився й тихо осів поруч із людьми, що вже дрімали у своїх гамаках.
І тут ягуар загарчав, люто, на повний голос:
– Урру-ру-ух! Урру-ру-ух!
Люди прокинулися й засміялися:
– Дивись-но, гарна шкіра для сумки блукає в лісі!
Ягуар заричав ще дужче, а Дощ прислухається.
А люди знов кажуть:
– Завтра вполюємо того ягуара!
Тоді Дощ пішов назустріч своєму приятелеві.
– Ну що, друже, – спитав ягуар, – чули, що вони казали?
– Та нічого особливого, – відповів Дощ, ледь стримуючи посмішку.
– Га? Може, це ти сам злякався? – засміявся ягуар.
Дощ глянув на нього спокійно:
– Я? Злякався? Та ні. Просто люди сказали, що твоя шкіра гарно виглядатиме на їхніх сумках. І ще додали: "Завтра його пристрелимо". Ні, тебе вони не бояться. А от мене – так.
Ягуар заперечив:
– Ні, тебе теж не бояться!
Дощ насупився:
– Хочеш перевіримо? Зараз я поллю з неба, і тоді побачимо, кого вони бояться насправді.
І, зібравши свої хмари, Дощ загримів і сказав:
– Тепер твоя черга слухати, що скажуть люди.
Ягуар підійшов до малоки й сів біля дерев. А Дощ полив – спершу тихо, потім сильніше. Небо потемніло, вітер завив, і раптом злива обрушилася на землю, ніби ріки з неба.
Люди заметушилися, познімали гамаки й закричали:
– Дощ! Почався дощ! Швидше всередину!
І всі побігли до малоки, тікаючи від потоків води.
Тим часом ягуар наздогнав Дощ і сердито промовив:
– Ну що, бачиш тепер? Люди не бояться мене – вони бояться тебе.
І відтоді так і повелося:
"Людей лякає не ягуар у лісі, а грізний дощ, що спадає з неба".