Зажерливий піп (вірменська казка)


Зажерливий піп (вірменська казка)Якось узяв бідняк свій кетмень та й подався спозаранку до лісу корчувати пеньки на дрова. Викорчував пеньок, глип – аж під ним величезний глек золота. Як угледів бідняк те золото, то й остовпів. А тоді й метикує, як би те золото та додому перенести. Пішов, став край дороги. Нараз бачить – іде піп, а поперед себе семеро лошаків жене.

«Щастя йде, ще й друге веде,– подумав бідняк,– батюшка одвезе моє золото під самісіньку хату й нікому і словом не прохопиться».

Підійшов піп ближче, бідняк і каже йому:

– Батюшко, так оце мені поталанило, що вас побачив, так поталанило!

– А що таке? – питає піп.

– Колись, солоденький батюшко, як мій дід помирав, він заграбастав усе наше золото та й прикопав у лісі. А я оце знайшов і вже сьомий день стою при дорозі. Сила-силенна люду пройшло, а мене все недовіра бере, щоб комусь відкритись. Та оце вас уздрів і наважився, бо ви ж, батюшко, людина божа, то й не розголосите нікому про скарб.

– Таки-так, божа, божа,– з нетерплячки перебив його піп,– мерщій показуй, де ж те золото.

Домовилися, що піп відвезе скарб до бідняка, а за це йому перепаде сім золотих, і подалися вже вдвох до лісу. Витягли золото, понасипали в лантухи так, щоб на кожного лошака по лантухові, та й рушили. Ще й з лісу не вийшли, як у попа збаламутилося на душі

– Сину мій,– каже він біднякові,– надто вже мізерна моя пайка.

Зажерливий піп (вірменська казка)– Що ж,– відказує бідняк йому,– беріть собі один лантух, тільки лошаків поквапте.

Пройшли вони ще трохи, знову збурилося в попа на душі.

– Ні, синку, а таки мізерна моя пайка.

– Та беріть уже собі, батюшко, п’ять лантухів, а мені нехай два, тільки лошаків підганяйте.

Трохи перегодом піп знову своєї заводить:

– Ні, синку, що не кажи, а таки нікчемна моя пайка.

Махнув рукою селянин:

– Та хай уже вам усі лантухи ще й вогонь небесний на додачу, тільки женіть лошаків.

Проходили вони повз джерельце, і селянинові захотілося пити. А серед знайденого скарбу був ще й золотий келих. Селянин узяв його і поклав нищечком за пазуху. Біля джерела селянин витяг той келих, напився води. А піп примітив золото та й просить:

– Синку, дай і мені води ковтнути.

Напився піп, а келих собі під рясу. Каже:

– Я піп, тож мені чаша за моїм саном належить.

Урвався тут біднякові терпець, узяв він жменю піску та сійнув попові межи очі. Схопився піп за очі, а селянин відібрав у нього келих, ще й лошаків пригнав до свого дому. Так і живе, лиха не знає.


Залиште відгук!

Ваш відгук опублікують після перевірки!

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)