Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Велетень (румунська казка)

Казки про:
1060

Румунська народна казка про велетня

Чабан зібрався поїхати в місто до свого господаря. Витягнув він за вуха осла з хліва й заходився споряджатися в дорогу.

Спершу накрив осла попоною, на попону припасував дерев’яне сідло, а на сідло кинув свитину. Потім підтягнув попругу – тепер можна й поклажу вантажити.

Передусім чабан узяв чотири сулії молока й повісив їх на осла – по дві з кожного боку. Після цього приніс вісім кругів бринзи й теж нав’ючив на осла – чотири з одного боку й чотири з другого. Ну, думає, досить. Але не так сталося, як гадалося: напередодні сюди прибули два панські синки. їх теж треба відвезти! Нічого не вдієш, чабан узяв два килимки й заслав ними сідло поверх свитки. Посадив на них панських дітей – і не як-небудь, а спиною до спини, щоб часом у дорозі не затіяли бійки та очей одне одному не повидряпували.

Стоїть чабан і лише піт з обличчя витирає. Раптом, де не візьмись,– блоха: стрибнула чабанові на рукав, з рукава – на осла, роззирнулася увсебіч – туди-сюди – й залізла в якусь складку м’якої попони. «Посиджу,– думає,– в затінку. День сьогодні он який спекотний видався».

Узяв чабан ціпок, свиснув, гукнув та й погнав осла до міста. Сонце пече, чабан все йде та йде, осла підганяє. Піт градом тече з чабана, в осла під тягарем ноги підгинаються, а блосі – байдуже! Спить на ослячій спині та гойдається у м’якій підстилці, ніби в колисці!

Тільки надвечір дотюпали вони до міста й заїхали на подвір’я. Блоха проснулася. Вискочила з-під попони, озирнулася довкола, а коли побачила, яка гора височить в осла на спині, стала кричати та вихвалятися:

– Погляньте, люди добрі, який вантаж я несла на собі! Ось який я велетень! Ніхто своєю силою не може порівнятися зі мною!

Сказала це блоха і стрибнула чабанові на рукав.

Чабан носить до хати вантаж, а блоха сидить на рукаві та регоче:

– І цей тягар для мене ніщо!

Зняв чабан усю поклажу з осла й почав відпускати попругу, щоб зняти дерев’яне сідло.

– Ти бачиш! Я на собі он який тягар несла й не писнула, а за цим телепнем-ослом чабан дивиться, як за лялечкою. Та й осел добрий: стоїть собі, голову похнюпив, ноги попідгинав, ледь на бік не впаде. Я ось менша, ніж одне його вухо, і то не бідкаюсь. Дай-но я його провчу, ледацюгу!

Не роздумуючи довго, стрибнула блоха ослові прямо на морду і кусонула щосили.

Стрепенувся осел, хвицнув ногами, аж сулії з молоком поперекидав. Розгнівався чабан та як шмагоне осла – саме по тому місці, де сиділа блоха. І від тієї блохи-велетня нічого не лишилося.

Так їй і треба: не працювала, то й не вихваляйся!