Так ішов вовк із лисом, і каже лис до вовка: «Ти, куме, будеш нинька мати якесь щастя, бо на тебе сонце пригріло!» Та й потому лис пішов собі в один бік, а вовк у другий. Але вовк собі ті слова добре запам’ятав.
Та й вовк іде-іде – надибав кусень солонини. Але гадає си так: «Я буду ще мати щастя, то нащо мені тої солонини? Я собі що ліпшого ще знайду!» Та й лишив солонину та й пішов.
Іде далі – пасеться кобила з лошатьом. Прийшов вовк ід ній та й каже: «Я твоє лоша з’їм!» Але кобила каже до нього так: «Як моє копито прочитаєш, що там написано, то тогди тобі дам лоша!» Та й наставила йому копито, аби читав, та й ударила го по зубах, ажень упав. Тогди забрався вовк та й пішов далі – питати щастя.
Іде-іде, а там пасеться свиня з поросятами. Він каже: «Я твоє порося з’їм!» А свиня каже: «Та як будеш їсти, коли оно дуже брудне? Я, – каже, – піду та й го вмию, та й ще хріну до нього принесу, от тоді з’їш!». Вовк сів та й чекає, але свиня так і не повернулася – не зміг її дочекатися та й пішов.
Іде. Пасуться барани. Він прийшов до них та й каже: «Я одного з вас з’їм!» Але барани кажуть так: «Добре, вже одного з’їш! Але ще перше ходи з нами, бо ми маємо одного небіжчика ховати, то нам будеш за дяка співати!»
Вовкові то ся подобало, і пішов з баранами у село. І тогди сів си на горбочку та й як завив, то люди повибігали з собаками, як почали вовка бити, аж забили на смерть. Таке то було вовкове щастя!